Після 25 травня. Час Надії
Травень – місяць, коли боги усміхаються Україні.
Спочатку Україна в образі Джамали всупереч усьому здобуває перемогу на "Євробаченні", а згодом повернулася в Україну Надія Савченко. Надія перемогла, а з нею перемогла і Україна.
25 травня, не маю сумнівів, увійде в підручники із всесвітньої історії. Шляхом таємних дипломатичних перемовин і тиску на Росію абсурд вдалося перемогти. Камю колись написав, що подолати абсурд можна, якщо розкласти його на раціональні чинники й проаналізувати. В аналітичній операції він зникає.
Звичайно, далеко не все, що пов'язано з учорашньою операцією, ми знаємо і, зрештою, готові сприйняти. Маю на увазі, наприклад, роль Медведчука в перемовинах із президентом РФ...
Проте найважливіше сталося: Україна здобула Надію, а Надія – Україну.
Розуміючи, що ця подія має надважливе символічне значення, потрібно, щоб за умов уже не протистояння, а роботи над подальшим знищенням Зла – людина не піддалася на інсинуації, яких у нашому політичному житті дуже багато.
В умовах, коли країна розчарована діями влади, до нас повертається людина, яка перетворилась на символ незламності й титанізму у найкращому розумінні. Принаймні волі її нікому не зламати. Її протистояння з московським "князем темряви" – історія, яка ще потребує свого належного вивчення з боку не лише політологів, а й психологів.
Сьогодні, коли рейтинги партій, які ще вчора були лідерами, впали до критичної межі, Савченко – унікум як політичний символ, адже вона де-юре №1 у списку "Батьківщини". І як політичний символ сприймається у стократ вище, порядніше, сильніше від усього українського політикуму.
І це дуже небезпечна ситуація.
Адже не Надія Савченко має повернутися до роботи у ВР – а весь політикум має прийти до неї, щоб переформатувати себе відповідно до етосу, філософії, волі, "футурології" цієї людини. Мусить відбутися процедура символічного "очищення".
Думаю, що найближчий пленарний тиждень українського парламенту буде надцікавим. Безперечно, життя в Україні після 25 травня – це черговий виклик.
Надія – не функціонер, не "європрагматик" чи "євроскептик", узагалі не прагматик і не технократ. Вона передусім – Людина. Її символічні вчинки можуть сформувати новий тип національного мислення, нову концепцію співіснування людини в імперії Зла. Досвід Надії Савченко може бути початком нової політичної концепції чи політичної міфології.
Вона, можливо, не так добре не знається на принципах законодавчої чи виконавчої влади, проте вона сама – джерело влади, яка повертає сучасне людство до джерел; до розуміння того, що людина – це істота, яка сприймає красу невіддільно від етики; яка для власного становлення потребує "етосу".
Філософія чину Надії Савченко – це своєрідне метафізичне продовження тієї діяльності, яку провадили Олег Ольжич і Олена Теліга, Іван і Юрій Липи, В'ячеслав Липинський і Євген Маланюк. І це надпотужний позитивний результат, коли імперія була змушена впасти.
Повернення Надії до України – це, як на мене, початок кінця. Імперія розпадеться, і цей процес уже почався. Тільки попереду – важлива системна аналітична робота, яка знищує абсурд нашої реальності.
Вчинки Надії Савченко візуалізують колосальний людський дух. Проте держава – поняття політичне. І тому сьогодні для нашої політичної системи настав досить переламний момент.
Повернення Надії Савченко до роботи у ВР має бути початком запуску справді нових політичних механізмів. Попри те, що в нашому багатовимірному і неодновекторному часі так багато чого залежить від "уряду технократів", проте: не Надія під ВР, а ВР – під Надію.
Політична інструменталістика, яка тримається на складних переговорних процесах, мусить бути доповнена тим дивовижним людським духом, який ні на мить не зрадив себе, а отже, не зрадив і України, не зрадив кожного з нас.
І це важливо пам'ятати.
Жодна політична сила за рівнем етичної відповідальності перед своєю країною не доросла до рівня Надії Савченко. У принципі, вона сама могла би стати творцем нової політичної сили, здатної сформувати справді і нову політичну еліту, і нову політичну Україну.
Напевно, що з виступу Надії розпочнеться не лише пленарний тиждень у ВР. Після 25 травня ми опинилися в іншій системі координат, яка має змінити те, що в Україні вже давно потребує змін – політичної етики, без якої пореволюційний Час Гідності перетворюється на чергове існування і виживання.
Дмитро Дроздовський, спеціально для УП
