Закон про воду
13 травня експерти Реанімаційного Пакету Реформ та кілька народних депутатів, зокрема, Остап Єднак та Ярослав Маркевич, в стінах Верховної Ради провели флешмоб: "Коли питимеш воду, задумайся, звідки вона береться!"
Вони запропонували депутатам, які блокують прийняття надзвичайно важливих для країни "екологічних законів", подивитись на екологічні проблеми з несподіваної, але дуже добре відомої всім сторони, туалетів.
Мало хто замислюється на тим, що стічні води, які ми зливаємо, потрапляють у ці ж водні басейни, з яких ми споживаємо воду. А тепер уявіть собі, що близько 10 % використаної води в басейні Дніпра скидається до його водойм без очистки або недостатньо очищеної. Торік, наприклад, скинуто стічних вод 3446 млн.м3, у тому числі чистих і нормативно-очищених 3009 млн. м3, забруднених 437 млн. м3.
Ці забруднені води розтікаються Україною, адже в басейні Дніпра розташовано 11 областей: Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Сумська, Черкаська, Полтавська, Дніпропетровська, Запорізька і Херсонська.
В Україні багато років діє модель управління водними ресурсами за адміністративно-територіальним принципом, де провідну роль відіграють обласні управляння водних ресурсів, що підпорядковані Держводагентству.
І це просто нонсенс, адже річка не може бути обмеженою лише певною територією. І якщо забруднюється та недостатньо контролюється стан хоча б на маленькій частині території, то забруднена буде вся річка.
З цим екологи стикаються постійно.
Нещодавно в басейнах річок Случ та Хомора на території Житомирщини, виявили екологічно небезпечні викиди. Місцева влада навіть заборонила використовувати для будь-яких потреб воду з річок, поїти тварин, вживати в їжу рибу.
Все це через те, що, за попередньою інформацією, одне з підприємств Хмельниччини скинуло в річку Хомору екологічно небезпечні викиди, які невдовзі і дісталися сусідньої області…
Це дуже добре ілюструє ситуацію, коли одна область забруднює річки і в них, начебто, все добре з екологією. А інша дотримується норм та контролює викиди, але має забруднення на своїй території. Тому нам потрібно переходити до басейнового управління водними ресурсами.
Саме це й пропонує законопроект № 3603, розроблений експертами РПР. 13 травня в Верховній Раді мало стати "екологічним днем", коли депутати розглядали би та голосували за важливі для довкілля, а отже і життя кожного, документи. Проте з невідомих причин екологічні законопроекти зникли з порядку денного. Серед цього переліку був і "басейновий" № 3603.
Його мета – створення в Україні європейської моделі комплексного (інтегрованого) управління водними ресурсами в межах районів річкових басейнів (суббасейнів) з використанням екосистемного підходу на основі планів управління річковими басейнами. Запровадження європейської моделі оцінки та управління ризиками затоплення на основі багаторічних планів.
Отже доцільно управляти басейном річки в цілому. В Україні таких басейнів налічується 9: Вісли (Західного Бугу та Сану), Дунаю, Дністра, Південного Бугу, Дніпра, Дону, річок Причорномор’я, річок Приазов’я та річок Криму.
Проектом також пропонується система управління ризиками затоплення – це запобігання, захист, підготовка, прогнозування і система раннього попередження затоплень, а не ліквідація їхніх наслідків.
Адже вартість заходів управління ризиками затоплення на декілька порядків нижча, ніж збитки від повеней, паводків, поводей чи злив, та витрат на ліквідацію їхніх наслідків. Плани управління ризиками затоплення розроблятимуться лише для конкретних територій у межах того чи іншого річкового басейну на основі попередньої оцінки ризиків затоплення.
Визначено мету, основні елементи, порядок розробки та затвердження планів управління річковими басейнами. Передбачається, що плани обов’язково міститимуть аналіз характеристик району річкового басейну, стану поверхневих та підземних вод та програми заходів для досягнення доброго стану водних об’єктів.
Запроваджується якісно новий підхід до державного моніторингу вод, що здійснюватиметься за гідрологічними, гідрохімічними, гідроморфологічними та гідробіологічними показниками.
Кінцева мета європейської моделі управління водними ресурсами – досягнення та забезпечення доброго стану поверхневих та підземних вод.
Що може бути важливішим для забезпечення нормальної якості життя кожного з нас? Для мене відповідь очевидна. Нічого!
Шкода, що для українських парламентарів вона не настільки однозначна. Інакше за два роки свого парламентування вони би спромоглися прийняти не протокол про стратегічну екологічну оцінку, а системні документи, які би, нарешті, визначили екологічну політику. Момент, коли депутатам потрібно бути відповідальними не просто назрів, а перезрів. Сподіваюся, наступний шанс проявити свою свідомість у них з’явиться найближчим часом.
Тетяна Тевкун, експерт з питань екологічної політики Інституту суспільно-економічних досліджень та Реанімаційного Пакету Реформ, для УП
