Прокурорська малина президента Порошенка
15 квітня набрав чинності надзвичайно демократичні і суціль європейські норми закону щодо прокурорського самоврядування, які можуть надовго поставити хрест на реформуванні старого й зогнилого інституту вітчизняної прокуратури.
Чи є тому рада?
Отже, норми нового закону про прокуратуру щодо органів прокурорського самоврядування мають стати гарантією забезпечення незалежності прокуратури.
Саме органи самоврядування, а не генпрокурор одноосібно, мають приймати рішення щодо призначення прокурорів на керівні (адміністративні) посади та стояти на захисті прокурорів від будь-яких спроб втручання у їхню незалежність.
Ну що може бути краще для функціонування вільних і незалежних слуг Закону?!
Отже, в Україні мають функціонувати два такі органи: Всеукраїнська конференція працівників прокуратури і Рада прокурорів України.
Всеукраїнська конференція призначає прокурорів до Ради прокурорів та Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії. Кваліфкомісія відповідає за добір, призначення та звільнення прокурорів, а також розглядає скарги на прокурорів і притягає їх до дисциплінарної відповідальності.
Рада прокурорів відповідає за погодження призначення прокурорів на адміністративні посади.
Все, як бачите, дуже демократично і по-європейськи.
Але вся драматургія в тім, що така послідовність набуття чинності закону надовго консервує стару систему прокуратури, де ще не тільки демократичний кінь не валявся, а де й, за великим рахунком, законом давно вже не пахне.
І хто б нині не прийшов генеральним прокурором на Різницьку – у нових умовах він буде всього лиш весільним генералом. Тим більше, коли пройде норма закону, де на цю посаду може бути призначена людина без юридичної освіти і без юридичної практики.
Тому спочатку за простою логікою і послідовністю дій мала б бути в прокуратурі кадрова революція, проведена новим і прогресивним прокурором, а вже потім мала б набратися чинності нова норма закону щодо самоврядування.
Усе ніби дуже просто.
Залишається лише вияснити: ця проста й усім зрозуміла послідовність порушена випадково, чи так було задумано? І ким?
Звичайно, усе можна пояснити випадковістю і послатися на те, що, мовляв, вчасно не схаменулися. За іншими не менш важливими справами – у країні практично війна, два місяці тривала політична криза тощо – просто не вгледіли послідовність власних дій.
Ніби переконливо звучить: усі ми люди й схильні помилятися.
Однак у країні, де існують принаймні чотири паралельні структури найвищих органів влади, котрі займаються законодавчим забезпеченням – міністерство юстиції КМ, профільне управління АП, департамент КМ, юридичне управління ВР – гріх великий посилатися на забудькуватість. Чого тоді варті всі ці установи, котрі давно вже слід привести до розумного знаменника, скоротивши все зайве?!
Залишається єдиний висновок: усе це відбулося не від фатальної неуваги, а, очевидно, зовсім із інших причин. Для цього просто слід простежити елементарні причино-наслідкові зв’язки, що відбулися останнім часом на Печерських пагорбах.
Напередодні набуття чинності норм про самоврядування нового закону 12 квітня цього року на той час народний депутат України і представник президента Степан Іванович Кубів реєструє за номером 4379 законопроект, який дозволяє обрання генеральним прокурором людини без спеціальної освіти й без юридичної практики. Законопроект містить у тому числі норму про відтермінування початку діяльності органів прокурорського самоврядування на рік, до квітня-2017.
Можна довго сперечатися про те, що закон готувався під одну конкретну людину. Взагалі це не є добре. А тим більше, коли мова йде про нинішнього лідера фракції БПП Юрія Луценка, котрий із запального, задиркуватого демократа і блискучого оратора, загартованого застінками Януковича, перетворився у досить примітивного партійного функціонера й друга українських олігархів. Але, принаймні, за такого порядку послідовність дій була б збережена.
Однак напередодні вступу в дію норм закону про прокуратуру автор законопроекту №4379 відкликає документ із розгляду. І таким чином залишає Юрія Віталійовича наодинці з зубрами й мамонтами прокуратури; на той час існують уже інші законопроекти, котрі обумовлюють зміни лише в частині лібералізації вимог до майбутнього генерального прокурора.
Залишається лише з’ясувати: команда президента вирішила Луценка в темну використати?
Втім, нехай пан Юрій сам з’ясовує свої стосунки з нинішнім патроном.
А щодо небажання президента і його команди серйозно реформувати правосуддя, то це справжня українська трагедія. І вона ще раз свідчить про те, що нинішні кадрові рокіровки нічого принципово не змінять.
Прокурорську малину можна змінити лише з президентською. Або ж на всьому бермудському владному печерському трикутнику створити постійно діючий Майдан. Нікого не впускати до нього і не випускати. Аж доки все не зроблять правильно.
Майже жарт… Чомусь тільки не смішно.
26 квітня у фатальний для України день – на прокурорській конференції відбудеться консервування української прокурорської малини. Що, очевидно, цілком задовольняє президента.
Цікаво, а як Юрію Віталійовичу? Може, це він сам виявився охочим до прокурорського мазохізму і став мовчазним учасником дивної комбінації?
А Кубів після цього опинився першим віце-прем’єром і тепер буде "реструктурувати" не тільки заощадження Нацбанку, а й бюджет. І це теж не смішно.
Чи не так?
Віктор Мороз, політичний оглядач, публіцист, спеціально для УП
