Петиції громадських організацій як альтернатива судовим оскарженням

Активісти громадського партнерства "Рада Експертів", зневірившись у можливості безпосередньої співпраці з депутатами Кіровоградської міськради, вирішили піти альтернативним шляхом, запропонувавши свої напрацювання нормативно-правових актів через механізм петиції.

За законом "Про звернення громадян", підписи під петиціями мають право збирати як органи місцевого самоврядування, так і громадські організації. Саме цим шляхом вирішили скористатись активісти. Під час прес-конференції Партнерства громадські діячі презентували розділ "Петиції" на сайті ГО "Асоціація Політичних Наук".

У чому принципова різниця між петиціями міськради та громадських активістів? Як завжди – різниця в законності.

Громадські активісти діють так, як передбачає закон "Про звернення громадян", а міська рада – як заманулось депутатам.

А закон чітко передбачає, що органи місцевого самоврядування самі визначають необхідну кількість підписів і строки, шляхом внесення відповідних змін до Статуту. Доки таких змін не внесено – орган місцевого самоврядування керується нормами закону, яким передбачено, що для міст від 100 до 500 тисяч мешканців – а саме в цю категорію потрапляє Кіровоград – необхідно за 3 місяці зібрати 250 підписів.

Міськрада ж на своєму сайті передбачила необхідність зібрати 450 підписів за 45 днів. Ці ж цифри прописані у прийнятому 29 березня 2016 року на сесії міськради Положенні про електронні петиції.

Проте змін до Статуту міста ніхто не вносив, а отже – прямі норми Закону продовжують діяти.

Перші дві петиції Ради Експертів стосуються саме правил гри. Лідери громадської думки переконливо обґрунтували доцільність встановити поріг для петицій на рівні від 125 до 250 підписів у Кіровограді. З розрахунками, формулами, аргументами. Це перша петиція громадськості – "петиція про петиції".

Друга петиція стосується регламенту міськради. У прийнятому на останній сесії документі передбачені норми, що прямо суперечать діючому законодавству. Наприклад, так звані "виняткові випадки", якими депутати вирішили виправдовувати свої систематичні порушення закону "Про доступ до публічної інформації".

Сьогодні всі проекти рішень органу місцевого самоврядування мають публікуватись за 20 робочих днів до їх прийняття. Депутати ж спробували передбачити собі "відмазку", завдяки якій планують порушувати закон і виносити "з голосу" на сесії проекти рішень, які не були оприлюднені на сайті, не пройшли громадського обговорення – тому не відомі ані виборцям, ані більшості самих депутатів.

Але найгірше те, що ефективного механізму запобігти систематичним порушенням законів з боку органів місцевого самоврядування немає. Прокуратура втратила функції "загального нагляду", НАЗК тільки-но створилась, і до її компетенції відноситься виключно порушення ЗУ "Про запобігання корупції", офіс Уповноваженого з прав людини завалений заявами з усієї України, та й не має він достатнього впливу.

Найкращим інструментом могли би стати суди, якби не два "але".

По-перше, судова система принципово не змінилась, а без судової реформи на об’єктивні рішення годі й сподіватись. По-друге, внаслідок значного збільшення з 1 січня 2016 року ставок судового збору оскаржити дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які порушують права та свободи людини і громадянина, а також їх рішення, прийняті з порушенням чинного законодавства, для переважної більшості громадян стало не можливим.

За подання позовної заяви немайнового характеру треба сплатити 0,4 розміру мінімальної заробітної плати або 551,20 гривень, а за заяву про забезпечення такого позову 0,3 розміру мінімальної заробітної плати або 413,40 гривень.

Чи можливо звичайній громадській організації оскаржувати сотні рішень своєї місцевої ради, якщо за кожен позов доведеться знайти до тисячі гривен? Чи може активіст викладати по тисячі гривень щоразу, коли чиновники не надають йому відповідь згідно закону "Про доступ до публічної інформації"? Звісно ні…

Проблема торкається не тільки громадських активістів, але і звичайних громадян.

Так, судові витрати, наприклад, за оскарження рішення сільської ради про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва житлового будинку будуть складати 964 гривні 60 копійок. Чи справедлива така ціна за бажання оформити, право власності на землю під житловим будинком, скажімо, одинокій бабусі, у якої пенсія 1200 гривень?

Для уникнення такої ситуації необхідно внести зміни та доповнення до Закону України "Про судовий збір", скасувавши сплату судового збору за подання фізичними особами позовних заяв немайнового характеру щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

З метою вирішення згаданої проблеми вже було зареєстровано дві петиції: на сайті Президента та Верховної Ради України.

Відреагували на скарги громадських активістів і народні депутати Ірина Луценко і Ніна Южаніна, зареєструвавши відповідний законопроект щодо удосконалення системи справляння судового збору №3552, який вже перебуває на розгляді профільного комітету.

А поки законопроект не став Законом, ми маємо піднімати цю проблему в інформаційному просторі.

І, як мінімум, підписати згадані електронні петиції.

Дмитро Сінченко, спеціально для УП