Перша година Грізного Гройсмана

Українські політики говорять так багато, що їх уже майже ніхто не слухає, крім журналістів і збоченців.

І це не дивно. Народ, який пережив "руки, які нічого не крали", "вмикання України", "Вона працює" і "Кулю в лоб", важко зацікавити.

Але новий прем'єр Володимир Гройсман вирішив спробувати. В атмосфері піднесення перед своїм призначенням у Раді він вигукнув фразу, яка має всі шанси стати крилатою.

"Я вам покажу, що таке управління державою!" Не більше, не менше.

Сказати, що після цієї фрази країна завмерла в очікуванні, складно. Але всі її занотували. Просто, щоб нагадати потім.

Перший шанс показати себе у якості прем'єра Гройсману випав уже за добу після призначення на традиційній годині запитань до уряду у Верховній Раді. Володимир Борисович, пересівши з президії в ложу уряду, просто світився упевненістю. А от його міністри трохи підкачали.

Спершу вінницький друг Гройсмана Андрій Рева своїми відповідями на запитання про субсидії насмішив Павла Розенка, і той взявся йому щось пояснювати перед усім Кабміном.

Потім міністр фінансів Олександр Данилюк, відповідаючи на закиди Олега Ляшка про офшори, заявив буквально таке:

"Я скажу наступне, тобто ви ж знаєте мою позицію, тобто я вже все пояснив публічно, можу ще раз сказати. Але головне я хочу сказати наступне, що я не є корупціонером. Я жодної... за все… свій час перебування на державній службі, я жодного разу не брав ні хабара, ні якогось іншого зиску. Це не є офшори, так, це по-перше. По-друге, я ненавиджу корупцію, я всіма своїми фібрами душі я ненавиджу корупцію… Я працював в бізнесі більшу часть свого життя і робив це за кордоном, робив це прозоро і чисто. З 2010 року, коли я приїхав сюди, я не займався підприємницькою діяльністю, не займався… І це дуже серйозно позначилося, до речі, так, на моєму фінансовому становищі. Може, вас це не хвилює, а це мене... мене це хвилює і хвилює мою родину".

Після слів Данилюка "в мене немає офшорів, ви їх просто не знайдете" не витримав і почав сміятись Геннадій Зубко. За якусь мить віце-прем'єр зібрався на силах і почав сигналізувати Парубію, що виступ Данилюка пора б уже закінчувати.

Останньою краплею для Гройсмана стала відповідь заступниці глави МОЗ Олександри Павленко на запитання депутатки Оксани Корчинської про ліки для онкохворих дітей. Коли чиновниця почала запевняти, що "пані Корчинській все відомо" і ліки саме везуть в Україну, прем'єр не витримав.

Гройсман зробився грізним і майже кричав: "Хочу звернути увагу заступника міністра охорони здоров'я, що перед вами народний депутат Корчинська, а не пані Кончинська – це раз. Друга позиція: в понеділок, вівторок, або наступний тиждень - діти ж не можуть чекати, і хвороба у них нікуди не дівається. І якщо ви не допрацювали, то ви про це скажіть і визнайте, і дайте можливість, щоби це питання було вирішене. А якщо ні, тоді залишіть свою посаду тим, хто може це зробити швидше".

Можливо, це був театральний прийом: нагримати на чиновницю, яку, ймовірно, скоро і так звільнять. А раптом ні? Раптом це і була уже демонстрація того, "що таке управління державою"?

З цього приводу згадується геніальне оповідання Володимира Винниченка "Талісман".

Суть історії в тому, що політичні в'язні у камері обирають собі за старосту Піню. Це один з упосліджених в'язнів, і вибір впав на нього тільки тому, що з усіх груп впливу його ніхто не боявся. За якийсь час цей непримітний Піня перетворюється у справжнього керівника, якому вдається навести лад у всій камері. Більше того, він допомагає частині в'язнів здійснити втечу.

Можливо, певною мірою українська політична еліта обрала собі свого Піню в особі Гройсмана. Головне для Володимира Борисовича пам'ятати, що хай як успішно ти працюєш на спільну справу, у критичний момент твої "партнери" запросто можуть кинути тебе сам на сам з конвоєм.

Роман Романюк, УП