"Інформаційний шум" в умовах політичної кризи
Які сенси послідовно формують вітчизняні політики в публічному просторі? Яка сучасна комунікативна стратегія політичного класу України? Який інформаційний фон супроводжує системну політичну кризу?
Як те, що говорить влада, пов’язано із сподіваннями пасіонарної частини суспільства про майбутнє? І, зрештою, як оцінити ефективність комунікацій влади?
Перші кроки в наданні відповідей на них було зроблено в 2015 році. А саме – протягом року ініціатива "Реформа державних комунікацій" Українського Кризового Медіа-Центру аналізувала публічність влади в розрізі цінностей, що відповідають очікуванням суспільства від її діяльності після Революції Гідності.
Мова йде про такі характеристики, як відповідальність, інноваційність, віддаленість від олігархів, європейськість, чесність, прозорість, консолідованість, конкурентоздатність, повага до людини, сила.
Ціннісний підсумок владних комунікацій у 2015 році наступний: влада в медіа переважно зображувалась як відповідальна, прозора та конкурентоздатна.
Чого не скажеш про такі цінності як чесність, дистанціювання від олігархів, реальну проєвропейськість та консолідацію українців. По них влада отримувала найбільше негативних медійних оцінок.
Цього року ми пропонуємо нарешті пов’язати єдиним логічним ланцюгом ті інформаційні продукти, які видає влада суспільству (output) з результатами цієї комунікації (outcome).
Адже результатами спілкування влади із суспільством є і відчуття патріотизму, і довіра до влади, і визнання суспільством прогресу в реалізації пріоритетів державної політики, зокрема, реформ.
Картина за січень-лютий показує, що в умовах війни, гострої політичної кризи та інституційної слабкості вітчизняної політичної системи – лише 40% присутності в медіа української влади пов’язані із меседжами про реформи, євроінтеграційний рух, боротьбу із корупцією, формування чесної прозорої влади, конкурентної економіки, оновлення політичного класу та подолання патерналістських настроїв українців, а також про поновлення територіальної цілісності країни та єдиний культурно-науковий і ціннісний простір з Європою.
Йшлося зокрема про приватизацію, демонополізацію, реформу судової влади та прокуратури, ухвалення законодавства, що забезпечить українцям безвізовий режим та обмежить вплив олігархічного капіталу на політичний процес, блокування зловживань у держзакупівлях, розробку економічної стратегії тощо.
Решта медіаполя влади – інформаційний шум, що відволікає від оновлення країни: розборки між політичними інститутами та їх очільниками, безкінечні переговори щодо подолання "політичної кризи", сублімації щодо об’єктного статусу країни, "консенсуси" та компроміси…
Ще неприємніше те, що лише 5% публічних згадок влади свідчать про її практичні кроки, спрямовані на досягнення таких дуже важливих завдань, як сприяння оновленню політичного класу, формування свідомого/не патерналістського громадянина та поновлення єдиного ціннісного простору між Україною та Європою.
Напевно, і нашому політикуму, і медіа, і суспільству слід вимагати один від одного більшого фокусу на тому, що справді важливо. Формувати інформаційний порядок денний не лише політичним "операційним управлінням" – зустрічами, переговорами та засіданнями – а стратегічними пріоритетами, про які ми так легко забуваємо…
Адже якщо важливим змінам присвячено менше половини публічного дискурсу, то решта нас засмоктує в інформаційне болото.
Натомість тримати в голові суспільні очікування та державні пріоритети, послідовно слідувати їм у стратегічних комунікаціях та відстежувати ефективність останніх через громадську думку – у цьому трикутнику і має діяти справжній державний "стратком".
Наталія Кононенко, ІПіЕНД НАН України, учасник ініціативи Українського Кризового Медіа-Центру "Реформа державних комунікацій", дослідницька компанія NOKSFISHES, для УП
