Україна-2016: де держава?
"Тук-тук, чи є тут хтось?.." Українці та їхнє сприйняття держави
...Чи є спосіб розвивати країну, де немає практично жодної довіри до держави? Якщо знаєте такий – будь ласка, напишіть нам.
У грудні 2016 року Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) провів національно-репрезентативне опитування, в якому були присутні декілька наших запитань. Результати перевершили наші очікування. Але не в позитивному ключі.
Основним акцентом дослідження була важливість особистих зв'язків у повсякденному житті українців. Нашим первинним припущенням було те, що зв'язки можна розглядати як доповнення держави: там, де держава не в змозі забезпечити деякі послуги, зв'язки можуть допомогти.
Реальність виявилася настільки відмінною від наших очікувань, що ми були здивовані.
Ствердження "Я думаю, що держава діє в моїх інтересах" отримало 84% негативних відповідей. Тобто, грубо кажучи, четверо українців з п'яти вважають, що держава не діє в їхніх інтересах.
79% не згодні з твердженням, що "Уряд робить те, що найкраще підходить для України". Також в цьому випадку, практично 4 з 5 українців не вважають, що уряд діє в їхніх і в їхньої країни інтересах.
Ще більш дивним є той факт, що 78% не згодні з твердженням, що "Місцева влада покращила надання державних послуг в останні роки", і 76% згодні з твердженням, що "Такі люди, як я, не відчувають, що держава захищає їх".
Тепер, навіть граючи адвоката диявола і підтримуючи тих, хто не любить статистику в своєму скептицизмі – а КМІС має багаторічний досвід і тисячі досліджень, проведених для деяких з найбільш важливих клієнтів в світі – так ось: навіть якщо це не "4 з 5", а "3 з 5" – ми все ще говоримо про значну більшість українців.
Тим не менше, ще є надія.
Наші результати також вказують на той факт, що близько дев'яти з десяти українців згодні з важливістю допомагати іншим. У таких областях, як Вінницька, Івано-Франківська, Кіровоградська – 100% респондентів вбачають необхідність підставляти плече тим, хто має таку потребу, найменшу підтримку ця ідея знаходить в Тернопільській і Харківській областях, 62% і 65% відповідно.
Який ми можемо зробити висновок з усього цього?
Можна було б стверджувати, що українцям не потрібна держава. У нас достатньо людей щасливі з того, що є допомога на рівні один одному. І доти, поки існує солідарність, ми виживатимемо.
Проте це здається неможливим, адже така велика територія, як Україна потребує держави. І той факт, що українці, здається, готові допомогти один одному, звучить багатообіцяюче.
Можливо, урок, який ми вивчили, полягає в наступному: існує сильна соціальна тканина і бажання брати участь в співтоваристві – але є невелике розуміння того, як це зробити.
Можливо, якісніший діалог і взаємодія між державою та її громадянами може допомогти в розумінні того, що необхідні нові напрямки?..
Звичайно, ми не стверджуємо, що українці повинні займати Раду – знову ж таки, чи не забагато останнім часом? – але що, якщо діалог почнеться на рівні району, районної адміністрації і міської ради?
Можливо, тоді ми зможемо побудувати щось з людьми і для людей?..
Абель Полезе, PhD, Університет міста Дублін, Талліннський університет, Тетяна Степурко, Національний університет "Києво-Могилянська академія", спеціально для УП
