Загальний нагляд та інші гріхи прокуратури

Прокуратурі заборонено здійснювати функцію загального нагляду, відколи був ухвалений профільний закон. Щоправда Конституція залишає це повноваження, хоча і під видозміненою назвою – "нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами".

Європейські інституції вітали цей крок української влади, оскільки загальний нагляд притаманний лише для тоталітарних держав. А в наших реаліях ця діяльність суттєво обмежувала економічні свободи і була причиною корупції.

Тому різні органи Ради Європи – Парламентська асамблея, Венеційська комісія, Консультативна рада європейських обвинувачів – завжди були одностайні в необхідності ліквідації цієї функції прокуратури.

Саме з осені 2014 року прокуратура не має права приходити з перевірками ні на підприємства, ні в органи влади, або вимагати від них надання певних документів чи інших відомостей. Схожі дії з боку прокуратури можливі лише у випадку початку кримінального провадження.

Але практика виявилася не такою райдужною, як положення закону.

Так, на початку року Генеральна прокуратура вирішила поділитися з громадськістю результатами своєї діяльності у сфері запобігання корупції у 2015 році.

За минулий рік прокурори внесли 612 подань щодо усунення умов, які спричиняють корупцію, і стали, на їхню думку, єдиним активним спеціально уповноважених органом у сфері протидії корупції.

Але як прокуратура дізналася про ці факти корупції? Внаслідок досудового розслідування корупційних злочинів?

Виявляється, ні. Генеральний прокурор зізнався, що у 2015 році до суду прокуратурою передано лише 11 кримінальних проваджень щодо корупційних злочинів. Як кажуть, відчуйте різницю – 612 подань і 11 проваджень.

Отже, інформація для більше півтисячі подань прокурорів отримувалася внаслідок проведення перевірок, які не передбачені новим законом, а тому, не дозволені.

Півтисячі органів влади – міністерств, служб, інспекцій, агентств, державних адміністрацій та їх територіальних підрозділів, а також державних підприємств, піддалися у минулому році незаконній діяльності з боку прокуратури.

Звичайно, прокуратурі легше провести перевірки чи витребувати документи; і це буде наочніше для статистичної звітності, ніж якісно завершити досудове розслідування і покарати корупціонера.

Фактично, ця новина прокуратури є явкою з повинною із зізнанням про вчинення порушення закону. І до кожного прокурора, який вніс таке подання внаслідок незаконних заходів, повинні бути застосовані щонайменше дисциплінарні заходи.

На цьому порушення в прокуратурі не закінчуються. Генеральний прокурор нехтує виконанням чітких вимог нового закону. Наприклад, кількість його заступників і досі не приведена у відповідність до частини 2 статті 8 – їх має бути шестеро, а зараз сім. З кимось із заступників слід попрощатися.

Також відмічається повний провал з виконанням вимог частини 2 статті 9 закону про реєстрацію і опублікування наказів Генерального прокурора.

Згідно із законом, очільник органів прокуратури зобов’язаний реєструвати свої накази нормативно-правового характеру у Міністерстві юстиції, щоби вони включалися в Єдиний державний реєстр і були доступні для громадян.

Але з 15 липня 2015 року (дня набрання чинності цим положенням) в Мін’юсті зареєстрований аж 1 (!) наказ – про проведення конкурсу в місцеві прокуратури. Чи вірите ви, що 7 місяців прокурори працюють без жодних інструкцій і порядків, затверджених наказом Генерального прокурора?

Очевидно, у прокуратурі не хочуть відкривати для суспільства правила своєї роботи і не хочуть контролю з боку Мін’юсту за законністю своїх наказів.

Ця ж причина пояснює відмову прокуратури публікувати на своєму веб-сайті всі накази Генерального прокурора України, не тільки нормативно-правового характеру, як цього вимагає частина 2 статті 9 закону.

Йде мова про накази щодо призначення на посаду, звільнення, вказівки нижчестоящим прокурорам, щомісячні розписи видатків тощо.

Важливість опублікування письмових наказів і вказівок Генерального прокурора полягає в тому, що це є засобом гарантування самостійності нижчестоящих прокурорів. Вони зобов’язані виконувати лише письмові вказівки від керівника прокуратури – частина 4 статті 17 закону).

Але у відповідному розділі сайту прокуратури можна знайти лише десяток наказів за останні 5 років. Якщо керівник структури, в якій працює 15 тисяч осіб, за 7 місяців видав десять наказів, то він не виконує своїх посадових обов’язків.

Швидше за все річ в іншому – Генеральний прокурор не забезпечує опублікування своїх наказів і вказівок всупереч положенням закону.

Наразі ці факти незаконної діяльності прокуратури свідчать про стійке небажання цієї структури проводити реформи. Але з 15 квітня цього року кожна особа зможе за цими фактами звернутися із дисциплінарною скаргою до новосформованої Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Ця комісія матиме право притягувати до дисциплінарної відповідальності і звільняти з посади будь-якого прокурора, в тому числі Генерального прокурора України. І головне в нашій ситуації – жодної політики, лише юридичні факти.

Час для виправлення помилок у прокуратури ще є.

Олександр Банчук, Центр політико-правових реформ, для УП