Рада недієздатна, ми приречені на перевибори
Верховна Рада України зайшла у стан, який у боксерів називається клінч.
Це коли гравець ще не падає, але удари вже тримати не може, боксери вчепилися один в одного, їм невимовно важко, глядачам неприємно, арбітру гидко. Втім, довго продовжуватися це не може, результат вже відомий. І це – кінець.
У таку ситуацію парламент загнав себе після того, як не відправив у відставку уряд Арсенія Яценюка.
Точніше, парламент не сам себе загнав – а його змусили це зробити.
Багато із тих, хто розплановував голосування 16 лютого – очевидно, це і президент, і прем'єр – сподіваються, що далі все залишиться так, як і було раніше. Тобто уряд Яценюка продовжує собі працювати, усі попередні домовленості й договорняки дотримуються. Усе нібито без змін.
Але так, як раніше, уже ніколи не буде.
16 лютого, у день, коли Верховна Рада не змогла відправити у відставку цей уряд, відбулося знищення українського парламенту в очах людей. Можливо, не до всіх це розуміння вже прийшло, але дуже швидко воно затвердиться в суспільстві.
Що відбулося у цей день?
Якщо коротко, то схема виглядає так. Президент нібито має свою чітку позицію. Він звертається до генпрокурора і прем'єра із закликом піти у відставку. Це позиція. І вона точно знаходить позитивний відгук у людей.
Що робить прем'єр? Він теж показує, що в нього є позиція. Він не ховається, приходить всім складом кабміну до ВР, вислуховує всі претензії на свою адресу, робить щось схоже на звіт. А далі звертається до Ради – ми готові сприйняти, якщо ви проголосуєте за нашу відставку. Така позиція може комусь подобатись, комусь не подобатись, але вона є.
І що в результаті робить Верховна Рада? Визнає роботу уряду Яценюка незадовільною – але у відставку його не відправляє.
Отже, Верховна Рада – із трьох суб'єктів, які брали участь у розігруванні цього спектаклю, – єдина продемонструвала суспільству, що в неї позиції нема.
Взагалі ніякої.
Друге, що показав день 16 лютого, – український парламент у цьому складі керується ззовні і не здатен відігравати самостійну консолідуючу роль в управлінні багатомільйонною країною. Країною з парламентсько-президентською формою правління – так, на хвилиночку.
Показово, що після того голосування у залі запанувала тиша. Тобто навіть у тих, хто нібито переміг, не було видно ніякої радості, не було ніяких оплесків, обіймів. Таке враження, що розуміння бридкості ситуації було навіть у тих, хто зробив це паскудство.
Бо якщо нема можливості змінити уряд, то не потрібно було розводити український народ і розігрувати ці спектаклі.
Можна було визнати роботу уряду загалом задовільною, далі визнати незадовільною роботу певних міністрів, замінити їх – тобто, провести часткову ротацію і дати друге дихання кабміну Яценюка.
Але відбулося найгірше з того, що могло трапитися. Цей уряд працюватиме ще як мінімум до вересня.
А от як працюватиме цей парламент – взагалі не зрозуміло.
Ми фактично повернулися до ситуації, яка була при Януковичі. Тоді Рада була всього-на-всього органом легітимізації рішень Банкової. Але у Януковича була більшість.
На голосування 16 лютого тим часом змовились Порошенко, Яценюк, Коломойський і Ахметов. Ситуативно вони нібито когось перемогли. Однак далі важко уявити, як кабмін проводитиме свої законопроекти через ВР. Таких буває по двадцять в день. То тепер що – по кожному із цих законопроектів знову домовлятися тій всій команді, які один одного насправді на дух не переносить? Це неможлива ситуація.
Таким чином, Порошенко і Яценюк, якщо говорити мовою шахів, пожертвували Верховною Радою. Вибір зроблений. У парламентсько-президентській державі парламент недієздатний, його тепер фактично немає.
Країна приречена на дострокові вибори Верховної Ради.
Так, в межах чинного законодавства це нібито нереально. Але в Україні є процеси, які лише до певної межі розвиваються в межах законодавства.
Так було і при Януковичі – у межах того законодавства не можна було зробити так, щоб президент втік з країни. Але можна було довести країну до такого стану, коли людей вже перестають цікавити закони. Ми вже це проходили двічі. Дуже погано, що висновків не зроблено, і влада знову рухається тим самим шляхом.
Отже, влада сьогодні показала нездатність жертвувати малим заради великого, нездатність поміняти двадцять крісел в уряді заради багатомільйонної країни.
Результат очевидний: вони штовхнули країну до такого простого, але такого небезпечного рішення – переобрання парламенту якнайшвидше.
Віктор Матчук, народний депутат України 6-го скликання, спеціально для УП
