Золотий ключик від МВФ?

Голова МВФ "пригрозила" Україні припиненням фінансування в разі відсутності прогресу у боротьбі з корупцією, у разі загострення політичної кризи та відсутності реформ.

Після цієї заяви, президент Порошенко оперативно подзвонив директору-розпоряднику Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард та запевнив у підготовці дорожньої карти пріоритетних реформ.

Президент запевнив кредитора, що Україна продовжить реформи, незважаючи на кризу в стосунках між урядом та парламентською коаліцією.

Водночас, Порошенко наголосив на необхідності перезавантаження Кабінету Міністрів, але без дострокових парламентських виборів.

Така оперативність президента тільки підтверджує мої припущення, що для українських можновладців гроші – попри все. І гарант Конституції готовий піти на будь-які умови, навіть "перезавантажити" уряд, тільки б не припинилося фінансування від МВФ.

Попри те, що Банкова останнім часом тихцем влаштовувала для Яценюка провокації, у владних кабінетах навіть готові поступитися бажанням мати "свого" прем’єра.

Закрити очі на промахи Арсенія Петровича, який за два роки примудрився знищити українську економіку, дрібний та середній бізнес і готові залишити його на посаді глави уряду.

І це при тому, що за останніми соціологічними опитуваннями більше 70% українців вимагають відставки прем’єра, а довіра до головного урядовця країни вже давно находиться на позначці у 1%.

Втім, формула президента щодо "перезавантаження Кабінету Міністрів" може мати різні варіанти: від відставки всього уряду, до його часткової зміни.

Яценюк став заручником міжнародних фінансових донорів, які виділили величезні кошти "під нього". Він навчився говорити те, що хочуть почути кредитори, при тому їхньою мовою.

Він вигідний "досвідченим" політикам, які звикли заробляти на інтересах України. Яценюк залучає зарубіжні кредити, а "любі друзі", без будь-яких зусиль, їх "освоюють".

Найкращий приклад – небачені субсидії українцям для оплати енергоносіїв, які продаються населенню олігархами. І поки міжнародні кредитори не припинять виділяти кошти "під" Яценюка, він буде потрібним старій українській політичні еліті.

Вони будуть його "покусувати", але терпіти, бо він гарант залучення для них дармових грошей.

Очевидно, що час "Ч" наближається і, ті, хто терпів усі "вибрики" прем’єр-міністра два роки, вирішили його "злити". Проте, сьогодні, міжнародні кредитори говорять не про Яценюка. Західні друзі України мають претензії до пробуксовування реформ, боротьби з корупцією, критикують нову систему оподаткування, etc.

Адже МВФ, як будь-який кредитор зацікавлений в тому, аби кредитні кошти були повернуті.

Таке ж незадоволення владою висловлюють і українці, яким ще раніше, задовго до пані Лагард і лідерів G7, набридло слухати солодкі обіцянки керівників країни на тлі масового збідніння, продовження незрозумілої антитерористичної операції на Сході і загострення суспільно-політичної ситуації в Україні.

Звісно, що керівництво країни вже забули про Путіна і невиконані попередні стратегічні документи, такі як Стратегія 2020, Коаліційна угода, Програма дій уряду уже всі забули.

Розумію, що політичний популізм є надзвичайно інфекційною хворобою, але таким способом ми не вийдемо з економічної  кризи. Що більше можновладці будуть говорити, а не діяти, тим більше буде суспільне розчарування.

Уся програма фінансової підтримки України замкнена на співпраці з МВФ. Стабілізація валютного ринку, банківської системи тримається на співпраці з донорами.

Якщо забрати зовнішні гарантії кредитування – всі успіхи в економіці швидко обернуться величезною поразкою. Адже у світі нема країни, яку б врятували кредити без власного бажання змінюватися.

Проте, остання заява Наталії Яресько, що у випадку відставки уряду, МВФ припинить фінансування, до укладення угоди з новим Кабміном, говорить про те, що для кредиторів вже не важливо з яким складом уряду домовлятися, головне завдання – повернути запозичені гроші.

Тепер для влади, поряд з українським народом, з’являється ще один "ворог" – західний кредитор, який вимагає не обіцянок, а реальних змін. Їм, як і нам, два роки тому, запропонували чергову стратегію – дорожню карту пріоритетних реформ. І тепер черговий транш залежить від того, чи повірять цього разу у МВФ українській владі.

Наразі почалися великі торги і, сподіваюся, західні партнери України стануть поряд з українським народом і більше не довірятимуть тим політикам, для яких популізм є щоденною практикою для самозбагачення і збереження влади.

Ігор Курус, для УП