Чотири умови успішної Української революції
Достатньо поглянути на основні рейтинги України порівняно з іншими країнами світу, щоб зрозуміти, наскільки глибоко ми застрягли на планетарній периферії.
Дійшло навіть до того, що у своєму останньому звіті 2015 року, впливова американська приватна розвідувально-аналітична компанія Stratfor прямим текстом розглядає Україну в якості безсуб'єктного ресурсу на наступні 10 років у грі регіональних лідерів – Польщі та Росії.
Можливий підйом із подібного дна інакше, як революційним, не назвеш.
Україну за останні 10 років вже потрясли дві вуличні революції, проте подальших революційних змін так і не відбулось.
Двічі на постреволюційних виборах українці обирали тих самих популістів-корупціонерів зі "старої гвардії". А нечисленні "нові обличчя", які все ж таки приходили до влади, – виявлялися нездарами, брехунами, з часом продавались, або, будучи інтегрованими у старі партійні та управлінські структури, просто ставали заручниками системи.
Сьогодні, через два роки після останньої революції лише 15% українців вважають, що влада веде країну у правильному напрямку, 82 відсотки громадян незадоволені роботою уряду, тільки 11% схвалюють роботу ВР, про що свідчить січневий звіт 2016 року IRI (Міжнародного республіканського інституту).
Після останньої революції країна не показала навіть тимчасового зниження рівня корупції. Більше того, на думку бізнесу, маємо навпаки – її зростання, особливо в діяльності податкової служби та митниці. Такі дані наводяться у спільному дослідженні Transparency International, Gfk, PwC, ПриватБанк у жовтні 2015 року.
Чому ж так відбувається, і яка необхідна революція для справжніх змін?
Розглянемо цю проблему у трьох площинах:
1. Особистості – чи достатньо в Україні талановитих, досвідчених і порядних лідерів для взяття влади та здійснення якісних реформ?
2. Маркетинг – чи здатні нові якісні особистості завоювати підтримку суспільства, знайти партнерів, спільно взяти необхідні повноваження та просувати реформи?
3. Переломний момент – як прорубати стару систему так, щоб нові особистості швидко отримали більшість в управлінні державою?
Для відповіді на перші два питання давайте проведемо мислений експеримент.
Уявімо, що завтра ми прокинулись у країні, де зникли всі старі ненависні політики – усі ті, хто чергувався при владі останні 15 років під різними прапорами. Уявімо, що катастрофи не сталося, як не сталося її протягом 2-х тижнів з 22 лютого 2014 року, після втечі Януковича з керівниками основних державних відомств. Уявімо, що призначено дострокові вибори у парламент та вибори президента. А державний апарат на цей час виконує свої рутинні функції, підтримуючи життєдіяльність управлінської системи – тобто робить те, для чого він власне і задуманий.
Виникає перша проблема – хто і яким чином переможе на цих виборах, навіть за відсутності конкуренції з боку старих політичних титанів?
Чи є в Україні яскраві та підтримувані суспільством "нові обличчя", чи є в цих людей потужні "фанклуби", що донесуть "благу звістку" до мільйонів обивателів? Чи знайдуться волонтери та прихильники, які пожертвують власний час і гроші заради приходу цих конкретних нових людей до влади?
Нажаль, такі сили в Україні зараз лише у зародку.
Нещодавно утворені креативні команди "Сила Людей" та "Демократичний альянс" – ледь-ледь знаходять фінанси для власного існування, а про гучні перемоги мова взагалі не йде. На позачергових парламентських виборах 2014 року демальянсівці разом із "Громадянською позицією", здобули 3,1%, а Сила людей" 0,11%.
Інші нові лідери розпорошені по партійним спискам старих розкручених брендів, а значить, поки що є залежними гравцями.
Припустімо, що якимось дивом, в круговерті надзвичайних подій усі ці молоді політики отримують омріяну більшість у владі.
Виникає друга проблема – хто із них реально зможе реформувати країну?
Вчорашні активісти, волонтери, молодіжні тренери, блогери – звичайно ж, спробують зіграти "Лі Кван Ю". Проте "фейсбук-реформи" не годують голодні маси, які чекають рішучих "хлібних" змін у фізичній реальності.
Дуже скоро після завітної перемоги, новоявлені державотворці нервово шукатимуть собі прагматичних "Ках Бендукідзе". А от з проявленими "Кахами" в Україні біда… Навіть "новий українець" Саакашвілі залишився без свого.
Чи є у нас взагалі потужні економісти-інституціоналісти державного рівня, із реальним досвідом та знаннями, вільні від ідеологічних та теоретичних шор, не зав'язані на вузьких корпоративних інтересах – ті, хто погодяться взятись за ризиковану, довгу та важку справу?
Чи знайомі з такими людьми амбіційні молоді політики?
Чи здатні вони взагалі оцінити рівень компетенції можливих реформаторів?
Усе це під великим питанням.
І нарешті – переломний момент: як же станеться так, що уся "нечисть" візьме і зникне з політичної арени, а виборчі правила зміняться так, що нові обличчя зможуть пробитися до влади?
На щастя – це найлегше питання із широким асортиментом сценаріїв.
Від умовно м'яких варіантів – через жорсткий суспільний тиск щодо внесення змін до Конституції України відносно юридичного перекриття шляху до влади старій корумпованій еліті за її формальними ознаками – наприклад, за кількістю термінів роботи у різних гілках влади на ключових посадах, невідповідності статків задекларованим доходам тощо, закладення права народної відозви посадовців.
До жорстких інструментів – через вибіркове партизанське усунення ключових представників еліт та масового повстання – чого, власне, найбільше бояться "хазяї життя", а деякі з яких вже відчули це на власній шкурі на окупованих територіях сходу України.
Напевне у патовій ситуації, у якій зараз перебуває наша країна – будь-який варіант переломного моменту буде прийнятним для суспільства. Головне, щоб тільки перші дві умови змін були виконані.
Отже, сьогодні пріоритетною справою для громадськості є швидке нарощення потенціалу по чотирьом напрямкам:
1. Інвентаризація перспективних нових політичних обличь – серед незаплямованих, медійно "смачних", з відповідною харизмою, розумовими та ораторськими здібностями. У вигляді публічного каталогу з можливостями обговорення та громадянських розслідувань.
Водночас – інвентаризація прийнятних українських реформаторів – серед бувших неполітичних державних службовців високого рангу, керівників крупних не сировинних компаній, світил науки та геніїв. У вигляді все того ж каталогу з резюме та проектними звітами.
2. Побудова громадськістю під ключові нові обличчя електорального майданчику в обивательському полі.
3. Консолідація навколо методів створення "переломного моменту" – наприклад, активних сьогодні громадських проектів "Народна Конституція" від Громадської Коаліції та Установчі Збори від команди "Україна – це Я", що працюють над організацією широкого громадянського конституційного процесу, де неодмінно проявляться нові лідери.
4. І звичайно ж, історія Януковича – це одвічне нагадування для суспільства про те, що добро має бути із м'язами. І якщо нинішня корумпована система знову вирішить піти силою проти народу – то у відповідь отримає вже не пісні з танцями...
Отже, чотири умови – інакше чергова "зрада".
Це наше із вами завдання на 2016 рік.
Олексій Жмеренецький, спеціально для УП
