Де ж стратегія виходу?
"Беда, коль пироги начнет печь сапожник",
а страной управлять, законы писать и правосудие
вершить – "купчина толстопузый".
За мотивами творів І.А.Крилова и М.О.Некрасова
А як ще назвати правителів держави і політиків, для яких особисті інтереси та інтереси своїх фінансово-промислових груп і ФПУ країни-агресора ближчі і важливіші від інтересів власного народу?
Один з "вождів" не тільки вперто не продає свій бізнес, тим самим порушуючи Конституцію, гарантом якої він нібито є, але і не хоче відновлювати цілісність країни. Чим порушує вже іншу статтю Конституції, мотивуючи свою злочинну бездіяльність тим, що він, бачте, "президент миру".
Ну, так звільніть місце, шановний, позаймайтеся своїм бізнесом законно, поки ми тут без вас будемо зачищати країну від внутрішніх та зовнішніх загарбників і відновлювати в ній правосуддя і справедливість.
Потім вже прийдете правити нами, товаришу "президенте неокупованої частини України" (ПНЕОЧУК).
Судячи з усього, цей пнеочук намагається залишитися в кріслі навічно, видавлюючи своїх конкурентів на узбіччя політичної діяльності.
Він постійно бідкається по закордонах, дайте нам ще грошей, тому що тих грошей, які ви раніше дали, не вистачило. Бо він не лише не вміє, а й не хоче розвивати економіку країни, а значить і не має стратегії її розвитку.
Всю цю аморальну бездіяльність лицемірно називають "відсутністю політичної волі". Хоча, швидше за все, правляча верхівка взагалі не має найменшого поняття про те, що таке стратегія.
Вони хочуть показати, ніби прийшли "всерйоз і надовго" але, за визначенням, не тільки не здатні, але й не хочуть щось змінювати. Бо мають особисту вигоду від нинішньої каламутної ситуації.
Ніхто ніяких реформ по перебудові олігархічно-феодальної системи не планує і не збирається планувати. Цілі цих "вершителів доль" зовсім інші. Вони дуже схожі на цілі того ж Януковича, тільки роблять це нинішні більш "витончено" з добре підвішеними язиками, які іноді легко перемикають на англійську мову.
На необізнаних українців це діє заворожуюче. Інакше, чому б вони за них голосували?
Чому така увага саме до вищих персон? Все дуже просто. Всякий, хто хоч трохи знайомий з принципами управління, прекрасно знає, що починати розбір польотів, особливо невдалих, слід завжди зверху.
Чи забезпечив перший керівник підлеглих всім необхідним, чим йому належало їх забезпечити?ьКоли з'ясували, що так, забезпечив, опускаються на сходинку нижче – а цей забезпечив? Так. Опускаються нижче. А цей? А цей зробив багато, крім ось такого. Покарати за конкретну недоробку.
Ще нижче, і, нарешті, сам виконавець, в чому він винен? Порушив те-то і те-то. Покарати і його, але тільки за його конкретні порушення.
У такому випадку працює вся система, відповідає за результати роботи вся система і вдосконалюється діяльність всієї системи.
Якщо ж у перших керівників "немає політичної волі" звільняти країну від загарбників і розвивати її економіку, тоді якого дідька ми їх тримаємо на таких відповідальних посадах?
Вони розвалюють державу з самого верху, причому системно. Свідомо чи несвідомо – великого значення немає. Їх негайно треба гнати в три шиї, поки вони не розорили країну до кінця.
Заодно терміново підібрати таких професіоналів, які знають, що робити, роблять це і відповідають за свою діяльність. Але їх роботу також слід чітко контролювати. Не впоралися ці, гнати і цих, поки не знайдуться дійсно гідні.
Коли я вперше повернувся із Франції додому, то від тутешніх реалій мене повалило в глухий ступор. І хоча за кордоном я знаходився менше трьох тижнів, "відходняк" тривав близько місяця.
Було таке відчуття, ніби з благополучного красивого світу повертаєшся в болото, в безвихідь, у клоаку. Так, до хорошого звикаєш швидко. Там у них скрізь чисто, доглянуто і затишно, видно, що люди живуть для себе.
Вони облаштували свій світ для зручного повсякденного життя: чисті тротуари і вулиці, доглянуті красиві сквери, газони та квітники, а в "приватному" секторі акуратні дворики, без височенних глухих парканів.
Все проглядається і все красиво і охайно. Люди ввічливі і привітні. На прогулянці де-небудь на природі вам можуть посміхнутися і привітатися. Це вважається нормою.
У магазинах теж вітаються, а головне – там цілком доступні ціни на будь-які французькі сири, м'ясо, каву. На інші основні продукти – теж. Там ніхто тобі не підсуне спред замість масла, і не всучить мокрий ваговий цукор, не продадуть продукт, термін дії якого минув, або просто неякісний, а на ринку не обважать на допотопних "підкручених" вагах.
Скрізь чисто, і в центрі міст, і на їх околицях, і на трасах. Ідеальне покриття на дорогах, позбавлених набридливої реклами. Після дощу машину можна не мити, бо водостоки і узбіччя організовані так, що дороги залишаються чистими.
Правил руху на дорогах майже не порушують, хіба що випадково, а на заправках не знають, що таке "бодяжний" бензин…
В Україні відразу впадають в очі і ями на дорогах, і обдерті фасади будинків з під'їздами, що нагадують вхід в сарай, і кволі газони з нестриженою травою, б'ють по мізках незліченні щити з тупою рекламою.
У нас є ще одна характерна особливість, помітна після приїзду – хамство. Хамство на дорогах і вулицях, на зупинках і в транспорті, в магазинах та інших громадських місцях.
У кращому випадку – це невихованість і неввічливість, тому що ввічливість у нас часто приймається за слабкість. Сумна картина. Тому цілий місяць і "відходив" після першої поїздки.
Після другої і третьої – менше. Тиждень "ломки" – і ти знову майже "нормальний" українець, який живе в хліві і толерує обрахунок, обважування, хамство, відвертий грабунок держави.
В наявності очевидні ознаки того, що правляча верхівка жити в Україні не збирається. А якщо і збирається, то хіба що за височенними глухими парканами, де кожен з них збудував собі свою приватну європку.
Користолюбство, недотримання законів, зниження порогу відповідальності впроваджується зверху, пнеочуками та іншими продажними "купчино товстопузо", знижуючи поріг моралі, нівелюючи такі категорії як совість і почуття справедливості.
Відповідно породжуючи в народі занижене почуття вимогливості до влади. Таким чином, своєю нібито відсутністю нібито "політичної волі" аморальна олігархічна влада розкладає країну не тільки фізично, а й морально.
У той час, коли відомо, що для нормального розвитку суспільства, в ньому моральність повинна домінувати над знаннями. А знання – над виробництвом.
У таку країну, де бізнес відкритий, а суди справедливі, інвестиції зайдуть легко і вільно. Бо сказано: "Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, і це все (матеріальне – прим. Автора) вам додасться" (Мф. 6:33).
На жаль, правди шукати ніхто не хоче – ні Божої, ні земної, її забалакали, затюкали, заплювали.
Аморальність і неправда ведуть не до розвитку суспільства, а до його деградації. Внаслідок чого і без того тонкий шар інтелігенції, носіїв моральності, культури і знань, зменшується до критичних значень.
Перспективні фахівці просто залишають таке маргінальне суспільство. В економіку такого суспільства ніхто й ламаного шеляга не вкладе. Владі залишається тільки жебрати по світу і грабувати свій народ.
Схоже, що ці внутрішні вороги значно більш небезпечні від тих, зовнішніх.
Було б непогано, якби якомога більше наших співгромадян побували в Європі, хоча б за турами вихідного дня. І якщо не в Німеччині чи Франції, то хоча б у Польщі. Може тоді їм хоч трохи стане зрозуміліше, яку країну нам належить будувати.
Саме будувати у себе, пора забувати безглуздий вираз "йти в Європу", нав'язаний зверху.
По-перше, в Європі нас ніхто не чекає, тому що такі, як от ми, нікому і задарма не потрібні. По-друге, не можна перейти жити до сусіда, якщо його будинок і господарство нам сподобалися. Можна тільки самим побудувати такий же будинок у себе і організувати своє ефективне господарство.
Зможемо нарешті усвідомити, які завдання стоять перед нами і вирішити їх? Чи залишимося заштатною недорозвиненою олігархічної країною в центрі Європи, пугалом для європейців?
"На початку було Слово…".
У нашому випадку – це детальна всеосяжна стратегія звільнення країни від агресора і подальшого розвитку держави.
Немає стратегії – немає розвитку.
Є олігархія при владі – немає ні стратегії, ні розвитку.
За майже чверть століття не пересвідчилися?
Андрій Прілоус, для УП
