Кремлівська гра. Пазли однієї картинки
Терор – це основний інструмент тоталітарних режимів. Він використовується як всередині країни, так і зовні. Найяскравішим прикладом терористичної держави був СРСР. Окрім тотального терору всередині країни, вони створювали терористичні мережі під контролем КДБ по всьому світу.
Путінська Росія вирішила максимально відновити цю мережу.
Невдачі військової кампанії в Україні, санкції та зниження цін на нафту змусили Кремль задіяти "план "Б" – імітувати військову кампанію проти свого союзника – ІДІЛ – у Сирії. Під цим прикриттям Москва вирішила розпочати повномасштабну інтервенцію.
Щоб не викликати підозр у західних країн, РФ офіційно вирішила допомагати боротись із тероризмом "легітимному" Асаду. А насправді – воєнна допомога призначалась головному союзнику – Ісламському Халіфату.
Коли Путін відчув, що належного визнання він не отримав, було вирішено використати вже багато разів випробуваний спосіб: організувати проти своїх громадян теракт – атаку терористів ІДІЛ на власний пасажирський літак. Це мусило продемонструвати, що російські атаки на позиції ісламістів у Сирії були досить дошкульними, що змусили їх відповідати. Росіяни постали жертвами цинічного теракту в очах західних обивателів.
Але цього було замало.
Щоб емпатія досягнула свого піку, необхідно було занурити в атмосферу страху все західне суспільство. А такого можна досягнути лише в результаті небачених раніше у Європі масштабів терактів. Місце для атаки було обрано також не випадково. Париж – столиця країни, яка зайняла послідовну антипутінську позицію в російсько-українській війні. Так, позиція Франції далека від проукраїнської, але її дії зовсім не відповідають інтересам Кремля.
Москва не має жодного економічного важеля впливу на Францію, лише інформаційний і політичний. Цим і було вирішено скористатись.
Зухвалий теракт ісламістів в столиці Франції мав, по-перше, схилити нинішнє керівництво Франції до співпраці з Росією у "боротьбі" з ІДІЛ. По-друге, цей теракт дає козирі проросійській опозиції у Франції, адже підтверджує їхні тези про небезпеку від мусульман-іммігрантів.
Паралельно з терактами у Парижі, відбувається ескалація війни на Донбасі. Одразу ж зондується реакція європейських лідерів – чи спрацювали теракти у потрібному ключі? Чи звернуть увагу європейські лідери на українську проблему? Чи не пом'якшиться їхня оцінка подій в Україні?..
Нарощуванням протистояння на Донбасі, росіяни наче говорять західним політикам: "Не погодитесь на співпрацю по Сирії – отримаєте ще більше проблем в Україні!.."
Дата терактів була також обрана не випадково. Вони мали підготувати ґрунт для переговорів на саміті G-20.
На що розрахунок? На те, що Путіна знову візьмуть в коло світових лідерів – вирішувати долю світу. Пом'якшать санкції, дозволять йому продовжити одноосібно правити територіями, які визначені ним як "зона інтересів Росії".
Однак, ми не знаємо, чи дійсно західні лідери повірили Путіну? Чи не грають вони з ним так само, як намагається грати з ними він? Чи не вдають, що вони купились на його спецоперацію з терактом?..
Архітектура світу знову змінюється.
До влади у Польщі повернулись найбільші антагоністи Росії і найбільші друзі США.
До влади у США скоро знову повернуться республіканці.
Жорстку антиросійську позицію зайняла Туреччина.
Про скасування санкцій ніде не йдеться – навпаки, про їх пролонгацію.
Операції проти ІДІЛ почали проводити інтенсивніше. Путіна заспокоїли нібито долученням до операції у Сирії. Башара Асада поки що не чіпають, але й не визнають. Тему України не педалюють, але й не знімають з порядку денного. РФ втрачає підтримку в ООН, адже навіть Білорусь і Казахстан не підтримують її ініціатив, не кажучи вже про Китай і інші держави БРІКСу.
Схоже, першим вирішено знищити Ісламський Халіфат, потім – режим Асада.
І лиш після цього світове співтовариство розбереться з Російським карликом...
Дмитро Сінченко, спеціально для УП
