Коаліційна угода: не за те боролись!
На відміну від інших експертів, хочу заявити, що Коаліційна угода нинішньої владою виконана майже на 100%. Ви запитаєте, чому я так думаю? А ось чому.
Рік тому я написав статтю під назвою "Коаліційна угода: Facundus est error, cum simplex sit veritas", або брехня – красномовна, правда – проста.
Рік діяльності коаліції лише підтвердив мої припущення. Коаліційна угода, як і інші "доленосні" документи, створені будь-якою українською владою, не мають нічого спільного з реальним життям країни.
Це такі собі віртуальні "ритуальні танці", які треба виконати, щоб щось можна було сказати своєму виборцю і західному грантодавцю.
Але після гучного піару вони кладуться під сукно і забуваються. Так само, як забуваються норми діючої Конституції і законів України.
Досить часто ми чуємо, що у влади відсутня політична воля для проведення реальних реформ. Я ж стверджую, що в української влади, незважаючи на прізвища можновладців, є фантастична політична воля. Але ця воля має іншу мету, відмінну від українського народу.
Політична воля української влади в наживі і самозбагаченні. Мета влади – взяти під контроль територію, чиновників, фінансові потоки і ресурси. Ось тому нам і "малюють" багатосторінкові документи, закони, доктрини, стратегії і концепції, гарні назви на кшталт "Європейська Україна", щоб пересічний українець не зрозумів справжньої мети.
То ж не дивно, що реформи буксують, а можновладці досягають успіху!
Давайте подивимося, що відбулося за останній рік.
Закінчився Майдан і ми розійшлися по домівках з надією, що наша влада виконає основне завдання Майдану – змінить систему влади.
Політики ще на Майдані нам розказали, як вони це будуть робити: покарають винних за політичні переслідування і вбивства, проведуть вибори президента і перевибори парламенту, буде люстрація, антикорупційне бюро, зміна виборчого законодавства за відкритими списками та рух до Європи. І ми погодилися.
Минуло два роки і що ми маємо: президент – новий, парламент – новий, люстрацію – провели, антикорупційний комітет створили, відкриті списки – запровадили, до Європи – рухаємося. То в чому справа? Чому ми – громадяни – не задоволені?
А справа в якості змін і підміні понять.
По суті, політики, які прийшли до влади під цими красивими гаслами досягнули своєї мети – усунули "папєредніков", відсторонили від управління державою народ і взяли під свій контроль владу.
Подумайте самі: парламент перевибрали за новим законом, який дав можливість створити у ВР більшість; суддів реально покарали здебільшого тих, які переслідували лідерів нині провладних партій; дякуючи люстрації на ключові посади попризначали "своїх" людей, антикорупційний комітет під контролем Банкової, закон про відкриті списки дав можливість партіям ще більше "закріпостити" депутатів, кадрові конкурсні комісії під контролем міністрів, Донбас перетворився у контрабандний клондайк для можновладців, Захід дає гроші, усіх незгідних патріотів або дискредитували, або посадили.
Чим не успіх?
Ми маємо майже завершену партократичну систему влади, де усе вирішують політики!
Є суперечки всередині політикуму, які стосуються кадрових питань і ресурсів, але це внутрішні процеси, до яких громадськість не підпускають. Громадянам же пропонують щонеділі слухати 10-хвилинки з прем’єр-міністром, який розказує "правду" про реформи.
Але ж люди і Держава не відчули позитивних змін, заперечите ви?
Відповідь проста. В усіх документах, які створила влада – громадян не існує. Там немає такої мети, як побудова справедливої держави чи конкурентної економіки.
Там описані процеси, які дають можливість нинішнім можновладцям закріпитися при владі і далі викачувати природні та людські ресурси залякуючи нас зовнішніми і внутрішніми ворогами.
Здавалося б, постмайданівська влада має демонструвати абсолютно новий характер, але бюрократія і старі олігархічні правила гри, на жаль, поглинули і нових політиків.
Ігор Курус, координатор Громадської кампанії "За відповідальну владу", для УП
