Паризькі теракти для України
Насамперед хочу висловити співчуття родинам загиблих у Парижі 13 листопада 2015 року. Важко втрачати спокій і усталене життя, а ще важче втрачати рідних і близьких.
Українці живуть таким життям уже півтора року.
Україна перебуває в такому стані, "завдячуючи" також і позиції французького президента, який намагається примирити українську владу та російських загарбників, які, маскуючись під сепаратистів, убивають наших патріотів на сході України уже не перший місяць.
Але зараз не про Париж і Францію, які відходять від шоку і, де влада, на відміну від української, назвала речі своїми іменами: миттєво мобілізувалася, закрила кордони, запровадила надзвичайний стан, і намагається дати рішучий відсіч тероризму, який ступив на мирну французьку землю.
Я – один із тих українців, які намагалися достукатися до влади і пояснити, що агресія Путіна проти України, це елемент геополітичної стратегії Кремля з відновлення військово-економічного домінування.
І для цього Путіну потрібна уся Україна, а не лише Крим і Донбас.
І цього він добиватиметься як зброєю, так і іншими гібридними засобами, в тому числі політичними і дипломатичними.
І якби наші можновладці це розуміли, то йшли б на переговори з Путіним в іншому настрої і з іншими намірами, аніж це було у Мінську. Вони ніколи б не віддавали долю країни в руки німцям чи французам, а наполягали б принаймні на Будапештський формат, який включає більш україно орієнтовані США і Великобританію.
Водночас, наші можновладці мали час, щоб реформувати Україну і довести усьому суспільству і міжнародним фінансовим донорам, що влада в Україні будує справедливе суспільство і конкурентну економіку, які б зрештою і стали могильщиками геополітичних бажань Путіна і адептів "русского мира" назавжди.
Адже українці, які б відчули щирість влади і стали з нею пліч-о-пліч, ніколи не пропустили б путінських посіпак у свої міста і села, як це було на початку 2014 року.
Та час минає.
За півтора року влада:
– замість очистки влади від проросійських елементів – сама ж вигадала, а потім і завалила псевдолюстрацію;
– замість боротьби з корупцією – збільшила тіньовий ринок обігу капіталів;
– замість побудови справедливого суспільства – "покриває" і відпускає тих, хто давав накази розстрілювати Майдан;
– замість модернізації армії – модернізувала поліцію;
– замість політичного єднання – йде на таємну змову з носіями "русского мира";
– урешті, замість солідаризації тисне на патріотично налаштовану частину суспільства, щоб догодити міжнародним партнерам, які намагаються загасити вогнище війни подалі від своїх кордонів.
І ось 13 листопада здригнувся від вибухів Париж.
Путін знову намагається "осідлати" міжнародну дипломатію, залякуючи останніх терором. А його соратник Сергій Марков уже встиг підказати світовим лідерам, що "треба робити", щоб позбавитися неприємностей. Цитую: "Терміново припиняти конфлікт Росії і Заходу через Україну. Хунту замінити технічним урядом, змінити Конституцію, прибрати неонацистів, провести нові вільні вибори. Київська хунта – це одна з головних перешкод для спільної боротьби США, ЄС і Росії проти терористів" – вважає українофоб Марков.
Як не дивно, але майже такої ж думки і колишні лідери Франції Саркозі та Італії Берлусконі. Залишається почути щось подібне від екс-канцлера Німеччини, друга Путіна, Герхарда Шредера.
Це – підтвердження того, що події в Сирії в Єгипті і Парижі пов’язані з Україною, яка стоїть на шляху геополітичних планів Кремля.
І, схоже, Путіну вдалося переконати світових лідерів – принаймні діючого президента Франції Олланда, головного учасника Мінського процесу – "дружити заради миру".
І що тепер робитиме українська влада без Франції і Німеччини, модернізованої економіки і армії, проте з міськрадами, переповненими прихильниками "русского мира", і безхребетним Генштабом?
Очевидно, що Мінські переговори треба забути і готуватися до найгіршого.
Але чи здатна українська влада ефективно протистояти викликам?
Влада не випустить з-за грат патріотів і не посадить туди сепаратистів; влада не виконає волю громадськості щодо зміни системи; влада не "зачинить" кордони і не озброїть своїх громадян.
Влада спробує "зберегтися", посилаючись на те, що її не люблять у Москві. А у випадку серйозної небезпеки – втече.
А що залишається робити нам, українцям? Знову сподіватися, що нас не зрадить Обама, Олланд і Меркель?..
Ігор Курус, спеціально для УП
