Терористи, трактористи і контрабандисти
Не маю нічого проти проявів людяності пересічними громадянами: покладання квітів біля посольства, зміна аватарок в соціальних мережах чи висловлення співчуття.
Але розділяю обурення тими, хто фарбує у кольори французького прапору оголені фото з відпочинку на дорогому курорті. Як то кажуть – або труси одягни, або хрест зніми.
Втім, знову ж таки, справа кожного. А ось про дії влади можна й поговорити.
* * *
Знак рівності між паризькими терористами й трактористами Путіна ставити, звичайно, не можна.
Ми часто дорікаємо Заходу, що він недостатньо уваги привертає війні на Донбасі. Але ми забуваємо, що у війні на Близькому Сході гине в тисячі разів більше людей, а втручання у цей конфлікт призводить до проблеми переселенців та терористичних актів.
Наші переселенці ж залишаються лише нашою проблемою, та й трактористи поки що тільки на словах збираються сіяти терор.
Але ми повинні бути готовими до цього. І до того, що наші спецслужби, які все ще наскрізь корумповані та насичені агентами Москви – можуть і не витримати удару.
Кому б ми й мали дорікати – так це нашій владі. Тому що співчуття рівно стільки, скільки поваги.
А ми черговий раз виставляємо себе дурнями. В умовах війни якісь безпрецедентні заходи безпеки – клоунада з розряду снайперів і тепловізорів.
Теракти в Парижі призведуть до значно серйозніших наслідків, ніж масове покладання квітів біля посольств та поголовна зміна аватарок у соціальних мережах. Ці теракти можуть призвести до посилення військової присутності цивілізованого світу на Близькому Сході, яке може затягнутися на багато років з ціллю остаточного вирішення питання ІДІЛ-у.
І насправді єдине питання, яке ми повинні розглядати в цьому контексті: хто саме – ми чи Росія – зможе "вижати" з цієї ситуації максимум?
Real politic не схожа на дарування квітів біосміттю з погонами під час революції – вона схожа на жбурляння бруківки та запальних сумішей у них.
Для Росії ця трагедія – наче подарок з неба. Це і змога зберегти Асада, і шанс знову сісти за стіл переговорів з західними політиками, і можливість забути про Україну.
Для нас – чергова спроба нагадати світу про загрозу тероризму.
Та не тільки закликати до спільних дій – а й почати діяти.
Нас часто лякають терміном failed state. Так ось: Ірак і Сирія – уже такі. А ми – на шляху до цього, тому що теж не контролюємо частину території.
Єдине, що у нас є – підтримка Заходу. І ми повинні її використати у боротьбі як з терористами, так і з трактористами.
* * *
Чим запам’яталась Україна світу у чорну п’ятницю?
Повірте – не Мариною Порошенко у стін французького посольства. А гвинтокрилом, що впав у Словаччині. Словаки мають намір навіть розгорнути систему ПВО для захисту від наших контрабандистів.
Ось що про нас думають, і цілком доречно, партнери.
Ну що ж, це, звичайно – перемога, солідарність і безвізовий режим. Twitter-ом президента присягаюсь.
Олександр Геревич, сценарист, публіцист, спеціально для УП
