Соціологічні дослідження у місцевих виборах: корисні поради
Нині в середовищі національного та місцевого політикуму у питаннях дослідницької компетенції досить модними є вислови на кшталт "робили соціологію" або "зробили соціологію".
Та ні, автор чудово розуміє, що має на увазі наш місцевий політбомонд під словосполученням "робили соціологію".
Проте, погодьтесь: журналіст, який написав статтю або кілька новин за день, або політолог, що завершив роботу над аналітичним документом – напевно, не роблять для себе такого грандіозного відкриття: "О, я займався журналістикою/ політологією". Адже кожен вид жанру або роботи має свою назву.
Проте подібне не дуже коректне спрощення якраз відображає рівень (не)розуміння професійного дослідницького середовища.
Насправді методи практичної соціологічної науки були розроблені задовго до сьогодення, і сучасні технології проведення досліджень – досить надійні.
Електоральна лихоманка
З моменту реєстрації списків кандидатів розпочинається найбільш активна фаза виборчої боротьби. І учасники, котрі серйозно налаштовані на перемогу, активно намагатимуться вивчити та проаналізувати рівень популярності партій та кандидатів в останні тижні цієї швидкоплинної кампанії – щоб мати час реагувати на виклики та корегувати виборчу стратегію.
Фактично в перших числах жовтня по Україні масово ринула хвиля досліджень електоральних рейтингів кандидатів на посади міських голів та осередків політичних партій.
Первинний аналіз особливостей округу серйозні кандидати зробили раніше. Проте ситуація на початок жовтня для виборчих штабів більш цікава. Адже маючи реальні списки учасників виборів та лідерів списку, можна дійсно уже визначати рейтинги, які будуть наближені до виборчих показників.
Учасники
У період зашкалювання виборчої лихоманки коло учасників набуває трохи нетипового вигляду. Адже спробувати заробити шляхом надання соціологічних послуг часто намагаються люди, які до цього вивченням громадської думки і не займалися. В інших випадках дослідницькими даними свідомо маніпулюють політтехнологи, штампуючи рекламні матеріали.
За стилем роботи і рівнем знань, на нашу думку, слід виділити професіоналів, аматорів та шарлатанів.
Професіонали. Вони працюють незалежно від наближення виборчої кампанії. Мають репутацію, обмінюються досвідом з колегами. Чимало таких організацій акредитовані при Соціологічній асоціації України або мають в своєму штаті її індивідуальних членів.
Професіонали також дотримуються стандартів досліджень, дорожать реноме. Хоча за аналогом зі спортивною термінологією їх теж можна групувати на ліги: провідні національні фірми з багаторічним досвідом та місцеві професійні організації.
Аматори. Досить часто з аматорського рівня стартує група амбітних молодих фахівців, які потім переходять у ранг професіоналів. Проте швидше до них можна віднести людей, які просто трохи цікавляться методикою досліджень; в їхньому колективі зазвичай відсутні професійні соціологічні консультанти.
Тому найчастіше саме аматори допускають чимало ляпів: роблять системні та методичні помилки.
Наприклад, такі спеціалісти інколи навіть довіру визначати не вміють, не завжди зможуть обґрунтувати методику, роблять реально великі похибки (а не заявлені). Рівень аналітики – "навчилися вибивати загальні проценти".
Через брак знань такі спеціалісти зазвичай не використовують спеціалізованих програм обробки даних. Проте, як не дивно, "дослідження" саме такого рівня часто можна знайти у місцевій пресі.
Причина – більшість результатів професіональних досліджень клієнти зазвичай залишають для внутрішнього користування. І тоді певний інформаційний вакуум заповнюється не завжди якісними даними, які, за браком схожої інформації, ЗМІ інколи публікують.
Шарлатани. Оці нічого насправді не роблять. Лише видають на-гора результати "зі стелі".
Перші "фірми-кульбабки" з'явилися в Україні ще у 1994 році. Тоді з легкої руки керівника виборчого штабу Леоніда Кучми Дмитра Табачника був застосований метод міфічних організацій для публікації "потрібних результатів". Пізніше до подібних "організацій" часто вживався вислів "фірми-одноденки". Проте такий вислів не зовсім доречний, бо найчастіше такі "фірми" навіть не зареєстровані.
Хоча трапляється, що представники шарлатанів навіть прес-конференції дають у національних інформагенціях із презентацією своїх "результатів".
Можливості
Тепер проаналізуємо можливості стандартного соціологічного забезпечення виборчої кампанії.
При серйозному підході робиться кілька хвиль досліджень, кожною з яких вирішуються завдання для певного періоду виборчого процесу.
Місцеві проблеми, можливості конкурентів, їх електоральна база, можлива апробація ключових гасел кампанії, вивчення позиції виборців до конкретних місцевих проблем, участь у виборах, впізнаваність та довіра до кандидатів, рейтинг та антирейтинг, моделювання імовірного переходу голосів, структурний аналіз даних за соціально-демографічними характеристиками – все це з набору завдань типового передвиборного дослідження.
Незадовго до дня виборів може проводитися опитування за спрощеною методикою для отримання оперативних результатів.
Недешевою і складною процедурою є організація екзит-полів: опитування виборців у день виборів, щоб ще до завершення виборчих дільниць дізнатися попередні результати виборів.
Проте оскільки метою статті є протидія потенційним помилкам та загрозам і маніпулюванням інформаційного простору впродовж піку та фіналу виборчої кампанії, то зупинимось на цьому детальніше.
Типові помилки кандидатів та партійних штабів
1. Страх отримати невірні результати.
Більшість кандидатів через це не звертаються до послуг професійних соціологів. Тому йдуть на вибори всліпу. І вже просто мандражем можна назвати терзання команди виборчого штабу, представники якого за 30-40 днів до дня виборів задумуються над проблемою: "А хто ж, власне, наш виборець?"
2. Надмірна віра у відсотки.
Соціологічні дослідження відображають особливості громадської думки винятково на час проведення дослідження. І одним і тим же висновком, наприклад, два кандидати можуть скористатися різним чином: один відступить, інший мобілізується і візьме округ. І до чого тут, спитаєте, соціологи? А дійсно, до чого?..
3. Неправильне трактування даних.
Дослідник громадської думки оцінює схожі дані в контексті рівних можливостей. Але інколи дані з різницею якихось 0,5-1% помилково подають як фору над конкурентами. Приклад такої помилки, коли під час президентської кампанії 2014 року канал "1+1" з отриманих схожих даних намагався зробити сенсацію, пророкуючи Тігіпку друге місце на виборах.
4. Пошук ворога.
Інколи представники штабів сприймають соціологічного консультанта (професійну організацію) як потенційного ворога. Тоді низький відсоток підтримки сприймається за неякісно проведене дослідження.
Реальність така, що професійно неетичні пропозиції оприлюднити невідомо чиї дані або ж "відкоригувати" результати вже отриманого дослідження на свою користь – йдуть якраз саме від партійних функціонерів. Але хіба для хорошого спеціаліста (організації) може бути якоюсь цінністю професійна ганьба?
Коли закрадається сумнів
Засумніватися в тому, що організація, від імені якої поширюють результати опитувань, не є зовсім надійною, можна на підставі таких даних:
1. Дуже швидко роблять.
2. Дають пояснення результатів типу: "Бо кандидат (партія) такий(а) дуже хороший(а)".
3. Ви нічого раніше про таку компанію не чули, хоча й цікавитесь соціологічними дослідженнями.
4. Назва організації часто може бути подібна до відомої професійної організації.
5. Пошукова система про них видає лише "свіжак роботи" або нічого не знає.
Для того, щоб швидко виявити під час прес-конференції псевдодослідників, представники соціологічного відділу Асоціації молодих політологів і політиків радять дотримуватися деяких рекомендацій.
Інструкція для виявлення псевдодослідників
1. Перевірте наявність організації-поширювача інформації в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України (ЄДРПОУ). Нічого не знаходите? Сміливо запитуйте реєстраційний номер організації в ЄДРПОУ або повну юридичну назву дослідницької структури.
2. Запитайте про досвід соціологічної структури в організації досліджень громадської думки. В держреєстрі уважно гляньте на дату реєстрації та організаційно-правову форму юридичної особи.
3. Поставте ряд запитань щодо технології проведення конкретного соціологічного опитування. Масштабні локальні опитування у певному місті чи області не так вже й легко провести навіть відомим соціологічним компаніям, оскільки при всеукраїнських дослідженнях на кожну область припадає загалом незначна кількість респондентів.
Для локальних опитувань всеукраїнські структури зазвичай мають надійних регіональних партнерів. Новачкам значно складніше працювати в регіоні, де вони працюють уперше.
4. Зверніть увагу на дату проведення польового етапу (збору первинної інформації). Якщо сьогодні оприлюднюють дані, що ще вчора збиралися – поцікавтесь, як організації вдалося досягти такої оперативності при обробці та аналізі даних? Рідко коли справжні соціологи будуть так гнати план.
5. Запитайте про методику проведення соціологічного дослідження: навіщо проводилося опитування, як обиралися респонденти, кого репрезентує вибірка, як проводилося опитування, точне формулювання запитань, у якій послідовності ставилися запитання, які (та ким) ще проводилися опитування на схожу тематику та які були тоді результати, чи заслуговує це опитування на оприлюднення тощо.
Та й навряд чи недопрофесіонал відповість на запитання: "У яких вітчизняних та міжнародних документах задекларовані основні етичні принципи дослідників громадської думки?"
Довідка: Порядок висвітлення соціологічних досліджень у ЗМІ
"Поширення інформації про результати досліджень громадської думки регулюється 53-ю статтею закону України "Про місцеві вибори".
При оприлюдненні даних мають бути дані чіткі відповіді на такі запитання:
1. Хто (організація)?
2. Коли (часовий період)?
3. Де (територія)?
4. За якою методикою?
5. Скільки людей опитано (обсяг вибірки і порядок її формування)?
6. Точне формулювання запитання.
7. Оцінка статистичної похибки.
Забороняється поширювати інформацію про опитування громадської думки протягом останніх двох днів перед днем голосування".
Вимоги до проведення екзит-полів традиційні: потрібно забезпечити збереження таємниці голосування виборця, а також заборонено оприлюднювати дані до завершення голосування.
Новацією нинішнього закону є спроба урегулювати інтерактивні опитування, які організовують телерадіоорганізації. У передачах на виборчу тематику учасникам забороняється коментувати результати інтерактивного голосування.
Також впродовж часу оприлюднення результатів має бути текстове повідомлення або оголошення ведучого: "Це опитування відображає лише думку цієї аудиторії". Хоча з наукової точки зору таке опитування не є репрезентативним навіть для цієї аудиторії – реально відображає лише думку зацікавлених глядачів, – але закон є закон.
* * *
І наостанок. Якщо у когось після прочитання цієї статті закралося питання: "А чому про це все написав політолог?" – відповідаю:
Тому що поважаю працю колег-соціологів, з якими разом провів десятки досліджень. І професійне середовище зараз повинно максимально об'єднатися для того, щоб дії шарлатанів виводилися на чисту воду. Брехня шаленіє, коли мовчить правда.
Однак лише підвищуючи загальний рівень освіченості, можна нейтралізувати дії шахраїв знаннями й професіоналізмом.
Для цього і варто працювати!
Олександр Новосад, політолог, Аналітична група "Імідж-консалтинг", спеціально для УП
