Реформи в Україні: ходіння по муках і біг по колу

Минулої п'ятниці на засіданні Національної Ради Реформ при президентові України прийняла рішення щодо відкликання законопроекту № 2490 "Про державну службу".

Як це сталося, цитую безпосереднього свідка події Валерія Пекаря:

"Ден Пасько повернув увагу присутніх [на Нацраді реформ] до проблеми реформи держслужби. Законопроект застряг у парламенті, про це неодноразово писалося.

І тут сталося несподіване. Володимир Гройсман заявив, що законопроект зіпсовано у кабміні, його підтримав представник президента в уряді Олександр Данилюк, який розкритикував запропоновану систему як застарілу та непридатну для наших умов.

Президент підсумував коротке обговорення: є консенсус щодо відкликання законопроекту і розробки нового, для чого треба створити комісію під керівництвом Гройсмана.

Я встиг лише вставити два слова з вимогою не пропускати новий законопроект через уряд, аби знову не згаяти півроку. [Ця жахлива історія з провалом реформи, яка є безумовним першим пріоритетом, заслуговує на окремий допис. Значною мірою саме через це 2015 рік буде названий роком змарнованих надій.]"

Ця подія викликала справжню бурю в експертному середовищі та дещо шокувала представників ЄС в Україні, які опікуються реформою державної служби. Тому що експертів ЄС сміливо можна назвати співавторами зазначеного законопроекту, принаймні в редакції, в якій його було подано до Кабінету міністрів України в листопаді 2014 року.

Варто зазначити, що відповідно до Коаліційної угоди, закон про державну службу мав бути ухвалений ВР ще до кінця 2014 року, а вже в Плані дій уряду записано, що цей закон має бути прийнято в першому кварталі поточного. Перший і другий документи ухвалено членами чинної коаліції, а другий попередньо ухвалено чинним урядом.

Тобто, за логікою, і уряд і коаліція мають відповідати за взяті на себе зобов'язання перед країною, виборцями та міжнародними партнерами.

Експерти разом із Національним агентством України з питань державної служби старались підготувати документ до початку листопада минулого року, і до подання законопроекту на розгляд КМУ встигли узгодити його положення із профільними міністерствами та отримати загальне схвалення експертів Проекту ЄС SIGMA – це така собі Венеціанська комісія з питань публічної служби.

Але, очевидно, ані депутатів-членів чинної коаліції, ані урядовців (звичайно, за певним виключенням) не дуже хвилюють надані обіцянки щодо проведення реформ. І не тільки у сфері державної служби.

Після подання до КМУ, законопроект три місяці "блукав" коридорами секретаріату уряду. Зрештою, після тиску з боку громадських організацій та експертів, в кінці березня був поданий на розгляд ВР.

Потім – вже майже півроку "поневірянь" законопроекту у Верховній Раді: результативне з казна якого разу голосування в першому читанні в кінці квітня, більше 1500 внесених поправок (!), розгляд їх створеною комітетом ВР з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування робочою групою на протязі червня-липня, яка таки винесла свої пропозиції по кожній із поданих поправок – і... зависання на два місяці розгляду напрацювань робочої групи в зазначеному профільному комітеті, який очолює нардеп Сергій Власенко.

І, як результат, рішення Нацради реформ – починати все з початку!

В аналогічній патовій ситуації перебувають і податкова реформа, і судова, і медична.

Діюча система влади, як і прогнозувалась, чинить шалений супротив проведенню реальних реформ в цих фундаментальних сферах, намагається підмінити реальні зміни на їх імітацію.

Основною причиною гальмування реальних реформ в зазначений сферах є, на нашу думку, той факт, що вказані реформи руйнують корупційну схему існування сучасної політичної системи України, із партіями імені свого керівника, отриманим контролем над державними ресурсами та грошовими потоками.

Декілька фактів останніх днів, які дуже промовисто показують, як система саботує та гальмує реформи в Україні:

Представник президента у КМУ Олександр Данилюк в кулуарах YES ще 12 вересня заявив про такий сценарій розвитку подій щодо законопроекту про державну службу, але не захотів назвати жодної конкретної претензії до законопроекту. Очевидно, він просто не знав чи не міг згадати щось конкретне, що можна було озвучити. Адже справжні причини озвучити він не міг.

Крім того, ще на етапі першого читання 2490 і кількамісячного обговорення перед внесенням 2354а, Олександр Данилюк кілька разів висловлювався, що в законопроектах все не так – але не говорив, як же має бути.

Водночас в Адміністрації президента посилено шукали варіанти, як провести децентралізацію без децентралізації.

Основним елементом цього мають стати префекти, яких збираються продовжувати призначати з АП, і в кожен із сьогоднішніх 490 районів реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади. Цьому може перешкодити Закон про держслужбу і Закон про префектів.

Щодо Закону про префектів, то в пригоді сталася ідея ротації префектів, яка означає те саме, що переведення суддів президентом.

Янукович прекрасно продемонстрував, як це працює для встановлення контролю над судами: можна призначати вперше суддями кого попало на конкурсних засадах. Адже потім із них президент чи його підручні завжди зможуть вибрати тих, хто готовий прислужувати – і поставити їх на ключові посади. Саме тому, як відомо, це право президента є непорушне в судовій реформі, не зважаючи на активну боротьбу громадських експертів і прямі роз'яснення Венеційської комісії.

Так от, зазначена ідея переносить цей же механізм на префектів. Суть полягає в тому, щоб їх відкрито на конкурсних засадах призначали в резерв – а потім шляхом ротації, тобто переведенням призначали на ті посади, які є важливими для вертикалі влади, що вибудовується. А для неслухняних, звичайно, також щось підбереться із 490+25 посад префектів.

Тому саботанти та імітатори реформ і не хочуть переходити до нового районного поділу, за якого префектів буде приблизно 130+25. Слід зауважити, що таке часткове запозичення французького досвіду в наших умовах може дати зовсім протилежні результати.

А от як обходити закон про держслужбу, який передбачає прозорий конкурсний відбір на всі посади, особливо керівні – ще, мабуть, не придумали. Вирішили краще не допустити до його ухвалення.

Додатковим фактором стали як істерики різних "реформаторів", так і деяких міністрів та їх замів. Для них реформування зводиться лише до звільнення усіх, хто їм не подобається, і призначення своїх за критерієм особистої відданості.

Для всіх фахівців очевидно, що це не реформування, навіть якщо такі наміри і є в організаторів цих ротацій. Адже за таких правил призначення на посади – зміна керівника органу знову тягнутиме заміну десятків посадовців у цьому органі.

Таким чином, ми ніколи не прийдемо до якісного публічного адміністрування.

Реформи в Україні ходять по колу не тому, що "суспільство не готове до реформ" – а тому що влада не готова до реформ. Це те, що називається "відсутність політичної волі".

Україна підійшла до тієї межі, коли або реформи, або черговий виток економічної та політичної кризи і, зрештою – все рівно реформи.

...Все було б нічого, якби на кордоні не стояли сили, зацікавлені в провалі проекту "Україна".

Сергій Сорока, координатор проектів з реформи державної служби Громадянської платформи "Нова країна", спеціально для УП