Петиція: і вовки ситі, і вівці цілі
Ще у червні 2013 року, під час розробки активістами Громадянської кампанії "За відповідальну владу" законопроекту "Про вотум недовіри посадовим особам", я запропонував використовувати інструмент петиції для реалізації права громадян здійснювати владу безпосередньо. Але тоді ця тема була не популярною, ніхто не звернув на неї уваги.
Через півроку, у грудні 2013-го, українці уже масово підписували петицію про запровадження санкцій проти Януковича за відмову від підписання Угоди про асоціацію з ЄС на сайті Президента США.
22 липня 2014 року у Верховній Раді було зареєстровано наш законопроект №4346а "Про право громадян ініціювати розгляд нормативно правових актів органів влади та місцевого самоврядування", де було прописано визначення петиції, механізм створення, підписання і її реалізації.
Лише через рік, після прийняття ВР закону "Про внесення змін до закону "Про звернення громадян", щодо електронного звернення та електронної петиції", та створення на сайті президента України відповідної електронної площадки – про петицію заговорили всі.
За лічені дні перші петиції набрали 25 і більше тисяч підписів, а загальна кількість таких вимог за три тижні становила уже більше 8000!
Така активність громадян була передбачуваною. Адже українці давно чекали такого інструменту прямої демократії, як петиція. Проте, тут же знайшлися "експерти", які почали критикувати новий інструмент, мотивуючи свою критику тим, що петицію перетворюють у фейк, політичні провокації, піар тощо.
І справді, на сайті президента було створено сотні петицій, які або дублюються, або вимагають когось звільнити, призначити чи покарати, або містять відверту нісенітницю, але від них нікуди не дітися. Як і в реальному житті, кожен громадянин має право висловити свою думку – а ми маємо навчитися відрізняти зерно від полови. Те, що реально хвилює велику кількість громадян України виливається у велику кількість підписів під петицією, а відверто авантюрні чи "екзотичні" ідеї залишаються без підтримки.
Але що у нас вийде з петиціями – чи це буде бажання влади "знизити градус", чи це буде реальний механізм впливу громадян на владу – покаже час.
Усе залежить від того, яка буде реакція Порошенка на петиції. Чекати залишилося недовго. Адже вже 18 вересня має бути відповідь президента на петицію про вільне володіння зброєю, яка першою набрала 25 тисяч підписів і була подана на розгляд главі держави.
А поки чекаємо і можемо спрогнозувати декілька сценаріїв розвитку подій:
1) Влада може покласти петиції в "довгу шухляду", або зайнятися відписками. Тоді, можна вважати, що цей закон був прийнятий для "пониження градусу" суспільного невдоволення.
2) Але якщо влада почує громадян через петицію і буде відповідно реагувати – то це означає, що петиція стане реальним інструментом комунікації між суспільством і владою. І ми нарешті отримаємо інструмент, який дає можливість без мітингів і протестів донести до можновладців думку багатьох людей у суспільстві.
Тепер про сам закон, який регулює дію петиції.
По-перше, цим нормативним актом поняття петиції дуже звужено. Тому що звернення громадян – це є радянський рудимент, який вже показав свою неефективність. І дуже жаль, що такий ефективний інструмент, як петиції, було зведено до колективного звернення громадян і не більше.
По-друге, закон допускає збір підписів на підтримку петицій не лише на офіційному веб-сайті президента, але й на веб-сайтах інших органів влади та громадських об'єднань і не передбачає жодних обмежень, крім тих, що передбачені Конституцією. Це небезпека того, що петиція з агрегатора думок громадян перетвориться у тисячоголосся, де губитимуться раціональні проблеми.
Для прикладу: у США петицію можна підписати лише на сайті президента США – у нас таких "площадок" може бути сотні. Уявімо собі, що на Майдані тисячі людей починають викрикувати свої вимоги! Їх ніхто не почує!
Петиція, це мікрофон, який має підсилити і об'єднати вимоги людей і донести їх на Печерські пагорби. А на місцевому рівні – до місцевих органів влади.
По-третє, у прийнятому законі навіть немає визначення терміну петиції. Ну не може запроваджуватись в житті держави новий термін, який не має правового визначення.
Також законодавством не врегульовано права та відповідальність адміністратора веб-ресурсу, який модерує петиції. Тому виникає велика загроза маніпуляції, створення клонів петицій, створення неадекватних вимог, необґрунтоване зняття петицій із відповідного сайту, і так далі.
Відсутність чіткого і зрозумілого законодавчого регулювання функціонування петиції може звести її нанівець, як це сталося з люстрацією і антикорупцією. У такому випадку інтерес до петиції згасне і люди знову підуть на вулицю.
Тому петиції потрібно негайно регламентувати новим законом. Зокрема, потрібно:
1. Прописати визначення терміну "петиція".
2. Обмежити створення і підписання петиції виключно громадянами України.
3. Установити обмеження для дублювання подібних за змістом і суттю петицій.
4. Установити відповідальність модератора за зловживання.
5. Установити вимоги до інформаційно-телекомунікаційних систем, які використовуються для підписання петиції та інтерфейсу веб-сторінки.
6. Обмежити електронні ресурси для створення петиції виключно на веб-сайті президента України та веб-сайтах міських голів.
7. Визначити, яким чином реалізується петиція, яка набрала 25 тисяч підписів громадян.
Петиція – це дуже чутливий інструмент прямої демократії, який може або зменшити суспільну напругу, або – у випадку ігнорування владою – підвищити градус суспільного невдоволення і призвести до третього Майдану.
Ігор Курус, спеціально для УП
