Гонгадзе і футбол
Співпали цього року в Києві в один день дві нічим, здавалось би, не пов'язані події – Ліга Чемпіонів і річниця зникнення Георгія Гонгадзе.
Втішає, звичайно, що молодь робила селфі не тільки на стадіоні, а й на Майдані незалежності. Відрадно також, що на акції були присутні журналісти, які за ці 15 років вже встигли й посивіти, але вперто йдуть на Майдан зі свічкою в руках та з вірою в серці в те, що вбивць покарають.
Але більшість молоді все ж була на стадіоні.
Разом з вбивцями Гонгадзе, що сиділи у VIP-ложі.
* * *
Футбол і Гонгадзе перетнулись і на Майдані. Раз за разом до учасників акції підходили міцні хлопці з питаннями, чи не з португальцями тут "махач" буде. Гонгадзе? Який Гонгадзе?
Серед учасників зібрання були й родичі та близькі тих, кого криміналітет вбивав за роки незалежності. Вбивав в Чечні та на Майдані, в Криму та в зоні АТО.
Вогнепальною зброєю, імітацією самогубства, тітушками та міліціонерами.
Через дві години після того, як на Майдані пролунав список загиблих, на стадіоні зачитували список гравців, які вигукували тисячі українців. Серед цих хлопців, звичайно, теж були достойні.
На відміну від тих, що грали днем раніше в Іспанії, в їх складі не було гравців, що фотографуються з сепаратистами та з маніакальною впертістю відмовляються співати гімн батьківщини, але при цьому залишаються основним гравцями національної збірної.
Єдина звістка засмутила футбольну Україну – зірка, що ще донедавна заявляла вболівальникам, що якщо їм щось не подобається, то нехай на стадіон і не приходять – сама не змогла з'явитись на полі.
Дивно було б почути такі слова в Італії чи Англії. Там футбол – це бізнес, і основні гроші в кишені власників несе вболівальник. Байдуже як – шляхом перегляду телетрансляції, придбання сезонного абонементу, клубної атрибутики тощо.
Незмінним залишається тільки одне – до вболівальника треба ставитись з повагою, він і є незмінною гарантією того, що клуб буде існувати завтра.
Чи потрібно так ставитись до вболівальників в Україні? А чому олігархи, які дають можливість людям свого роду погратись з їх улюбленою іграшкою, взагалі мають звертати на них увагу?
Неможливо жити в Україні і розділяти футбол і політику.
Скажу малоприємну річ: прийшов час обирати – футбол або держава. Бо допоки шляхом "Металісту" після Курченка не піде "Динамо" з Суркісами, а "Дніпро" з "Шахтарем" зі своїми власниками – держави не буде.
Допоки "легалізовані" (Ахметов, Коломойський) та ні (брати "в законі", себто "в футболі" Суркіси) олігархи будуть спокійно витрачати здобуті незаконним шляхом статки на улюблені цацки – монополію на використання у своїх цілях держави олігархами подолано не буде.
Якщо її все ж таки вдасться подолати – тоді, можливо, в майбутньому ми й зможемо жити й вести бізнес цивілізованими шляхами.
І тоді, можливо, зі стадіону й зникнуть ті, хто замовляли Гонгадзе та його колег.
Зникнуть і ті, що це прикривали у владних кабінетах.
Зникне зі стадіону і Литвин, і його друг Льовочкін, і знаменитий телеведучий Кириленко.
* * *
Гімн на стадіоні завжди звучить вражаюче. Будь-який гімн, на будь-якому стадіоні.
Але, здається, гімн після вшанування загиблих журналістів на Майдані звучав щиріше.
І мав більше відношення до України, ніж Ліга Чемпіонів на "Олімпійському".
Олександр Геревич, спеціально для УП
