Зброя масового ураження: пропаганда війни замість свободи слова
"Прийшов той день, коли ми усі визнали, що слово, камера, фотографія, інтернет і взагалі інформація стали ще одним видом зброї, ще одним видом збройних сил".
Сергій Шойгу, міністр оборони РФ, 27 березня 2015 року
Важко переоцінити значення самого процесу формування суспільної думки. Він вимагає майже безперешкодного доступу до інформації, вільного поширення ідей та суджень для реалізації базового принципу – права людини знати. Саме тому свобода слова є наріжним каменем європейської демократії.
Але коли демократія та авторитаризм зіштовхуються у протистоянні, усе стає набагато складніше. Демократія змушена не тільки надавати слово стороні, яка показово бреше, але й ставитися до цієї позиції із повагою.
Брехня помножена на імперські амбіції, призводить до того, що мовою Міжнародного пакту про громадянські та політичні права називається порушенням абсолютної заборони пропаганди війни та підбуренням до дискримінації, ворожнечі чи насилля. А ми стаємо заручниками твердження, яке досі помилково приписують Вольтеру, "Я не згоден із жодним вашим словом, але готовий померти за ваше право це говорити".
Тож тепер про те, чому ми сьогодні помираємо.
* * *
Разом із Євромайданом почалася потужна урядова, а пізніше і російська пропагандистська кампанія. Її метою була дискредитація мирного протесту для виправдання застосування владою незаконного насилля проти демонстрантів. Використовувалася апробована ще за часів Помаранчевої революції схема ототожнення мітингувальників із правими радикалами та екстремістами.
Рушійною силою протесту була названа група "Правий сектор", яку російські ЗМІ подавали виключно як "неонацистську організацію". У той же час цифри говорять зовсім про інше.
Кількість учасників протесту по всій країни складала біля двох мільйонів людей, не рахуючи п'яти мільйонів, які утворювали інфраструктуру протесту. У структурі самооборони Майдану на початок лютого нараховувалися близько 12 тисяч людей, які були розподілені між 39-ма сотнями. При цьому, за даними відомого спеціаліста у сфері моніторингу антисемітизму і ксенофобії В'ячеслава Ліхачова, сам "Правий сектор" (23-я сотня) нараховував лише 300 чоловік, а "Свобода"( 2-а сотня) приблизно 150 чоловік.
Участь лідера "Правого сектору" Дмитра Яроша у президентських перегонах у травні 2014 року принесла йому лише 0,7% голосів виборців. Але завдяки державній монополії на ЗМІ в Росії, теза про "неонацистський державний переворот" міцно вкоренилася у суспільній свідомості. Показово, що згідно із дослідженням кампанії public.ru у квітні 2014 року, "Правий сектор" за кількістю згадок в російській пресі практично наздогнав правлячу партію "Єдина Росія".
* * *
Логічним продовженням даної кампанії стало використання риторики "захисту російськомовного населення" в якості формального приводу для окупації Криму.
І першими жертвами цієї пропаганди стали самі росіяни. Це наочно демонструє проведене в квітні 2014 року всеросійське опитування Левади-Центра, мабуть, чи не єдиного соціологічного центру в Росії, який заслуговує довіри. Так, згідно з його результатами, 94% росіян здебільшого отримують інформації про події в Україні із телебачення.
ТВ-кратія призвела до того, що старанно виплекана ненависть до "київської хунти" та страх перед міфічними "карателями" вилилися у 88% опитаних росіян, які схвалюють анексію Криму, та 74%, які підтримають керівництво Росії у випадку відкритого військового конфлікту з Україною.
Впливом російської пропаганди значною мірою викликані і сепаратистські настрої у східних та південних областях України. З легкої руки російських ЗМІ частина населення стала сприймати нову владу як "нелегітимну та неонацистську". Для цього вже у березні 2014 року в Криму було відключено кабельне мовлення українських каналів. На російських у той час масовано транслювався лозунг про вибір "між матушкою Росією або нацистською Україною". Така ж сама політика запроваджувалося і на окупованих територіях Донбасу.
Страх перед "фашистами і бендерівцями", які будуть "вирізати російськомовне населення", породив хвилю жорстокого насилля у відповідь на будь-які прояви українського патріотизму на сході України.
При цьому інформація для російської пропаганди слугує інструментом для формування паралельної, вигаданої реальності.
Як один із численних прикладів можна навести висвітлення розгону мирної демонстрації за єдність України в Донецьку 28 квітня 2014 року. Російські телеканали та друковані ЗМІ, зокрема, ІТАР-ТАСС, використовуючи реальні кадри і фотографії, показали ситуацію із точністю до навпаки, переконуючи, що якраз українські ультранаціоналісти з бітами напали на учасників багатотисячної антифашистської ходи.
* * *
Дезінформація, маніпулювання, пропаганда намагаються утвердити у суспільній свідомості позицію, що "об'єктивної істини" не існує. Тепер не має значення, які сутності слова позначають, чи є вони достовірними, або хибними. Набагато важливіше стало, яку функцію ці слова виконують та який їх рівень впливу на свідомість, а відповідно, і на поведінку суспільства.
Нижче декілька прикладів такого негативного впливу, опублікованих російськими ЗМІ.
Із інтерв'ю 20-річного Доржи Батомункуєва, строковика 5-ї танкової бригади, уродженця Улан-Уде, пораненого в боях під Дебальцевим: "Зараз, то що вже жалкувати. Образи ніякої не має. Тому що знаю, за правдиву справу боровся. Так постійно новини дивишся про Україну – вибори, вибори, вибори, потім революція помаранчева пішла, почалось Одеса, Маріуполь... Коли я ще був в Песчанці, в курсовці, в Читі, у нас була НВП, нам включили телевізор. Включили новини. І там в Одесі як раз... люди згоріли. Ми відразу усі... Нам погано стало. Через це, що почуття...таке....що так не можна. Це не по-людськи, несправедливо.
А те, що мене... що по суті не можна строковиків сюди везти. Взагалі не можна було. Тим не менш, я поїхав все-одно. З почуттям... не обов'язку, а справедливості".
Із інтерв'ю 50-річного Віктора, позивний "Браконьєр", уродженець Йошкар-Оли, який воює під Луганськом: "В Новоросію їхати мене покликала совість. Соромно дивитися, як народ знищується фашистами, а уряд і прості громадяни спостерігають, ніби це шоу у прямому ефірі. Якби не поїхав, то довелось би захищати від фашистів Йошкар-Олу.
Напевно, це був порив, але коли приїхав сюди, я побачив, що дійсність набагато гірша, ніж це уявлялося із Росії. А рідних та близьких у мене тут мільйони, усі браття та сестри".
Коментар депутата Балашовських районних зборів Віктора Волкова про Ігоря Єфімова, також уродженця Балашова, який загинув у боях під Луганськом: "Загинув він як герой. Ми повинні вважати його своїм народним героєм. Він загинув дійсно на війні, прикриваючи ось цей коридор, який забезпечували для виходу жінок, дітей і людей похилого віку.
Він прийняв рішення туди поїхати, тому що, я глибоко переконаний, він зрозумів, що сьогодні на Україні вирішується доля Росії, що там фашизм самий справжній набирає силу. Він загинув у боротьбі з фашистами, з цими бендерівцями, які сьогодні категорично налаштовані проти Росії. Ми же бачимо, що вони не заспокояться, бо за ними стоїть "дядя Сем".
Із інтерв'ю Олександра Бородая, російського політтехнолога, екс-лідера незаконного збройного формування в Донецьку: "Так, війна може бути моральним обов'язком для людини. Захищати від агресора близьких по крові і духу людей – що в цьому аморального? Готовність до самопожертви – це теж морально. Заради абстрактної ідеї. І моральність як раз і проявляється у такі гострі періоди, коли виникає, якщо хочете, точка біфуркації і людям потрібно робити вибір...
Війна – це взагалі мобілізація, перепрошую за таке, людського матеріалу. Інтелектуальна, вольова, на патріотичному зусиллі, на любові до Родіни".
Коментар В'ячеслава Тетекіна, депутата Державної Думи Російської Федерації: "В останні місяці в нашій країні виникло зовсім нове явище – рух добровольців. Це люди, які без жодної користі, за власною волею їдуть в "Новоросію" воювати на захисті наших братів.
За деякими даними, у війні вже взяли участь більше 30 тисяч добровольців. На превеликий жаль, багато з них гинуть, багато отримують тяжкі поранення. Потрібно розуміти, що вони виконують загальнодержавні завдання".
* * *
Власне, ми свідки того, як робота російських ЗМІ стала складовою військової операції. Саме російська пропаганда виступає каталізатором насилля, яке охопило цілий регіон. Як влучно помітив доктор психологічних наук РФ Юрій Громико, на місце військово-промислового комплексу як базового суб'єкта і реалізатора власне військових дій, прийшов на зміну мас-медійний військово-промисловий комплекс. Тепер "тип обговорення того, як розгортаються військові події, їх демонстрація, суспільна реакція на те, як ці події висвітлюються і здійснюються, починає належати до самої природи здійснюваної військової дії".
Враховуючи те, що тільки за офіційними даними кількість жертв збройного конфлікту вже наближається до 10 тисяч чоловік, із яких близько семи тисяч складає мирне цивільне населення, а кількість людей, які були змушені покинути свої домівки, сягає майже двох мільйонів, напрошуються історичні паралелі.
Мова йде про дослідження впливу ефірів радіостанції "Радіо Тисяча Холмів" на рівень насилля в селах Руанди. Згідно з його результатами, у зоні прийому сигналу радіостанції кількість засуджених за участь в геноциді була на 62-69% більше, ніж у тих місцевостях, куди сигнал не доходив.
Дослідження є прямим доказом того, що насилля було наслідком публічних закликів ЗМІ, а не просто породженням настроїв суспільства.
Як брехня не тотожна свободі слова, так і російська пропаганда не має нічого спільного із журналістикою. Усі люди, які задіяні у мас-медійному кластері військово-промислового комплексу Росії, несуть пряму відповідальність за воєнні злочини та масові порушення прав людини на сході України.
І будуть за них відповідати разом із російським керівництвом, що розпочало гібридну війну проти України та продовжує її вести руками своїх проксі-агентів, так званих "Луганської та Донецької народних республік", підкріплених силами російської регулярної армії.
Олександра Матвійчук, координаторка Євромайдан SOS, спеціально для УП
