Як подолати схильність корупціонерів до "подорожей"?

Корупція, яка в Україні набула загрозливих масштабів, руйнує країну зсередини страшніше за зовнішню агресію. Породжувана нею тотальна недовіра мільйонів громадян до влади, правоохоронних органів і судів в Україні яскраво ілюструє, чим закінчується ситуація, коли матеріальний інтерес значить більше, ніж закон, коли винні у скоєнні злочину – звільняються від відповідальності, а невинні – можуть бути покарані.

Безкарність злочинців в середовищі вищих посадових осіб є поживним ґрунтом корупції, що пронизала усі гілки влади, згори донизу. На сьогодні корупція в державі, що понад рік веде оборонну війну, стала однією з головних загроз національній безпеці України.

Очевидно, що корупція як системне явище потребує відповідно і системних засобів протидії. Саме на це спрямовані зусилля і законодавчі ініціативи прогресивної частини суспільства та депутатського корпусу.

Важливою складовою таких системних дій щодо протидії корупції є вдосконалення правового регулювання досудового розслідування як частини кримінального процесу.

Варто зазначити, що чинне антикорупційне законодавство передбачає, загалом, адекватні заходи протидії злочинності. Але при цьому ним не було забезпечено головного – невідворотності покарання для корупціонерів, починаючи з верхівки "піраміди".

З дня набрання чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України минуло майже три роки.

Застосування КПК виявило ряд проблемних питань у виконанні окремих його положень і процедур. Деякі з них сприяють ухиленню від кримінальної відповідальності особами, які вчинили корупційні злочини, зумовлюють затягування ними досудового розслідування та судового розгляду, а також породжують зловживання на етапі досудового розслідування.

Гуманність норм КПК про застосування запобіжних заходів замість гарантії забезпечення прав людини та презумпції невинуватості, засудження винуватців та виправдання невинуватих осіб – в окремих випадках відкриває ймовірним корупціонерам можливість уникнути правосуддя. Наприклад, призначення особам, яких застали за вчиненням злочину:

1) застави в розмірі, еквівалентному сумі хабара;

2) запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, навіть після попередньої втечі;

3) запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, без забезпечення контролю місцеперебування підозрюваного, обвинуваченого тощо.

Ці та інші епізоди зумовлюють тривожно низькі результати роботи судів та правоохоронних органів.

З метою припинення такої необґрунтованої "поблажливості" суддів до осіб, підозрюваних, обвинувачених у вчиненні тяжких та особливо тяжких корупційних злочинів, вдосконалення механізму застосування застави та інших запобіжних заходів, відмінних від тримання під вартою, у Верховній Раді було зареєстровано низку законодавчих ініціатив: законопроекти №№ 1838, 1871, 2086, 2266, 2284, 2324а, 2324а-1, № 2324а-2, № 2324а-3, 2330, 2654, 2870 тощо.

Переважною більшістю вказаних законопроектів пропонується значно розширити перелік злочинів, підозра (обвинувачення) у вчиненні яких виключає можливість застосування до підозрюваних (обвинувачених) будь-яких інших видів запобіжних заходів, окрім тримання під вартою, за рахунок доповнення його окремими корупційними злочинами.

Однак такий правовий підхід, попри зовнішню спокусливість, неодноразово засуджувався провідними науковцями, експертами та авторами чинного КПК як такий, що порушує демократичні стандарти та конституційний принцип презумпції невинуватості особи, підозрюваної, обвинуваченої у вчиненні злочину.

Опоненти безальтернативного взяття ймовірних корупціонерів під варту, зокрема, зазначають, що до набрання обвинувальним вироком суду законної сили особа вважається невинуватою у вчиненні злочину.

Сама по собі підозра особи у вчиненні навіть тяжкого чи особливо тяжкого злочину без урахування доказів, які підтверджують її винуватість, не може бути підставою для "автоматичного" взяття під варту.

Крім того, такий підхід ставить осіб, які вчинили корупційні злочини, у нерівні умови з учасниками процесу, які підозрюються у вчиненні інших, подекуди більш серйозних злочинів, наприклад, умисне вбивство – 115-та стаття ККУ; планування, підготовка, розв'язування та ведення агресивної війни – 437-ма стаття КК; геноцид – 442-га стаття КК; тощо.

Аби вирішити проблему неефективного застосування до корупціонерів запобіжних заходів, 28 липня поточного року в парламенті було зареєстровано законопроект № 2324а-7 за авторством експертів Антикорупційної групи Реанімаційного пакету реформ

Що пропонує законопроект?

Перше. Навіть якщо суд вирішить не брати потенційного топ-корупціонера під варту та обере йому більш м'який запобіжний захід, фігурант зможе піти додому тільки без своїх закордонних паспортів та з "бонусом" у вигляді електронного браслету.

Друге. Розмір застави для такої особи буде збільшено до п'яти – десяти розмірів заподіяної шкоди чи прийнятого хабара – а не еквівалент, як практикується зараз.

Запропоновані запобіжники цілком здатні якщо не заблокувати, то принаймні значно ускладнити корупціонерам можливості втечі від правосуддя.

Шанси на прийняття цього прогресивного законопроекту значно зростуть за умови потужного тиску суспільства на народних депутатів та вище керівництво держави.

Іншими словами, тут не обійтись без зусиль – наших з Вами спільних зусиль!

Михайло Серебряков, РПР (Антикорупційна група), спеціально для УП