Конституційна реформа: наміри, аргументи та спекуляції

Ухвалення конституційних змін, в запропонованій Порошенком редакції, призведе до появи нового потужного опозиційного центру. На цей раз в середовищі громадянського суспільства.

Днями, разом з колегами, мав розмову з одним високопосадовцем, який годину нас переконував підтримати президентський проект конституційних змін.

Він говорив про те, що неголосування за конституційні зміни неодмінно призведе до відміни санкцій ЄС проти Росії. Нібито це менше зло, наша вимушена жертва.

Як на мене, жодної ознаки такого причинно-наслідкового зв’язку не існує.

Так! Пручання Києва ускладнить владі діалог з Парижем та Берліном, важче буде Арсенію Петровичу вибивати кредити, а Петру Олексійовичу доводити наявність реформ в Україні – бо поки він слухняно все виконує, то на відсутність реформ на Заході воліють не помічати.

Але, по-перше, до відміни санкцій це не призведе, бо у протистоянні Захід-Росія існують не лише "втома" від України та економічні інтереси європейських компаній, але і геополітика, і геоекономіка, є позиція США.

По-друге, Україна, у свій час втратила ініціативу і пізно ініціювала новий конституційний процес. Замість порядку денного Нового Суспільного Договору з перезаснуванням державності на основі нових правил гри та нових інституцій, українська влада обрала шлях "відтермінування конституційного питання".

І так навідкладалися, що у підсумку під тиском ЄС, США та РФ Київ був вимушений взяти в розробку моделі не нами створені.

Нагадаю, що протягом першої половини 2014 року в Москві активно працював спеціальний центр моделювання конституційного процесу в Україні, куди були залучені не лише російські експерти-конституціоналісти, але і деякі українські.

У підсумку Порошенку просто спустили "зверху" конструкцію "особливого статусу окремих районів Донецької та Луганської областей"! Так вона потрапила в Мінськ-2.

По-третє, що є Мінськ-2? Це не міжнародний договір у розумінні міжнародного права. Це – військово-політична угода, точніше – угода про припинення вогню.

Можна навіть наполягати, що Мінські угоди – це угода про припинення вогню між воюючими сторонами – Україною і РФ.

А якщо це так, тоді умови угоди мають виконуватися послідовно, за екшин-планом: припинення вогню, відведення озброєнь, відновлення контролю над кордоном, проведення виборів, а вже потім конституційне врегулювання статусу.

Тільки в такій послідовності і не інакше!

Ця позиція у Києва була до візиту європейців та Нуланд, які в режимі "зовнішнього управління" просто продиктували Банковій свої вимоги і поставили строки виконання. Маємо дефіцит політичної суб’єктності!

По-четверте, навіть, якщо припустити, що нас приперли до стіни, влада не може відмовлятися від політичних маневрів і відтягувати в часі та деформувати у процедурі нав’язане ззовні рішення.

Натомість бачимо зворотній процес – "ламання через коліно" депутатів в парламенті, тиск, навішування ярликів. Президент опускається до того, що звинувачує незгодну громадськість та інтелектуалів в підігруванні Москві.

Порошенку потрібен "одобрямс", хто проти – той "проект Путіна" і провокатор.

По-п’яте, чи був справжній діалог в експертному співтоваристві та у суспільстві в цілому щодо пункту18 перехідних положень законопроекту про зміни до Конституції України в частині децентралізації?

Була його імітація. Ми обговорювали один текст і одні конструкції, сперечалися навколо термінів "урядник", "префект" чи "представник", фантазували про розширення прав органів місцевого самоврядування…

А натомість, як свідчать члени Конституційної Комісії, остаточний проект було подано його нібито розробникам за 30 хвилин до того, як Володимир Гройсман "видер" з них схвалення "загалом"!

Обговорення на місцях взагалі виглядало як забезпечення "одобрямсу" в ручному режимі.

Чи почув президент Порошенко громадськість, підписантів звернення "ні конституційній реформі в умовах війни"?

Навіщо? Ця команда з Банкової ще на Майдані відпрацювала технологію інформаційної дискредитації прихильників непартійного громадського протесту. Ми всі знову чиїсь агентиJ.

Тому, шановні народні обранці, коли ви будете голосувати в парламенті за конституційні зміни, ви це робите не від мого імені.

Не від мого і не від імені всіх тих, хто виступив проти цієї редакції змін до Основного Закону, всіх хто нас підтримав в тилу і на фронтах. Не від нашого імені! Це ваш особистий договорняк з Путіним. Пам’ятайте про це.

Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства, для УП