Чому зміни до Конституції не вирішують проблему Донбасу
Перед голосуванням про внесення змін до Конституції, Інтернет та більшість медіа рясніють текстами, де змагаються прибічники та противники змін.
Але за всіма цими спорами стоїть фундаментальне, але не озвучене питання, ставити вголос яке не наважується українська влада. Що робити з Донбасом?
Тільки розібравшись з цим, варто заводити мову, чи потрібні саме зараз зміни до Конституції і які.
Боячись не тільки відповісти на це питання, але й артикулювати його в публічному просторі, українські високопосадовці переносять псевдо-вирішення цієї проблеми в суперечки навколо питань деяких змін до Конституції, в дійсності прописаних на вимогу Росії.
Фактично, мова йде не про те, який Основний закон нам потрібен, і що саме ми хочемо фундаментально змінити в основі правового розвитку держави.
Про потребу змін до Конституції мовиться вже два роки поспіль. Але якби український політичний клас був у цьому реально зацікавлений, – вже була б ініційована справжня дискусія в суспільстві, а не якісь кулуарні обговорення.
Не виробивши консенсусу щодо фундаментальних основ подальшого розвитку держави, робити такі "зміни" – це все одно, що латати дірку на стелі в палаючому будинку.
Тому "замовчане" питання про стратегію по відношенню до Донбасу останній час підміняється питанням про зміни до Конституції. Але відповідаючи на інше питання, ми не вирішуємо головного!
Бо перенесення акцентів на необхідність проводити децентралізацію, якої вимагає більшість суспільства, в обґрунтуванні термінового голосування за зміни до Конституції – не витримує критики.
Хіба хтось не давав парламенту приймати необхідні закони, щоб реально дати можливість громадам вирішувати значну кількість питань на місцях?
Головне тут – впровадження нових практик, а не зміни назв.
Може президенту варто відверто сказати, що ми є заручниками ситуації, оскільки ні для кого не секрет, що не Україна є суб’єктом політики?
І ми не маємо іншого виходу як прийняти всі умови зовнішніх гравців? А не вдаватися до тиску та маніпуляцій.
Так, прибічники негайних змін до Конституції використовують два основних аргументи.
Неголосування за зміни до Конституції – означає продовження війни. Але чи справді хтось вірить, що голосування в Верховній Раді 31 серпня і подальше прийняття ще декількох законів зупинить натиск Росії та поверне мирне життя на Донбас?
Можливо, Путін цим вдовольниться, але тільки якщо це і була його ціль.
Але чи це знімає питання, ще навіть не поставлене всерйоз та публічно українською владою – що далі робити з Донбасом?
Чи є стратегія "ре-інтеграції" регіону? Як президент, наприклад, бачить співіснування десятків тисяч озброєних людей, які два роки воювали між собою?
За рахунок чого буде розвиватися Донбас? Чи тільки з контрибуцій з українського бюджету і контрабанди? Де є хоч один програмний документ про "повоєнний" розвиток?
Хтось наївно допускає, що більшість російських "добровольців" з "Градами", купленими в господарському магазині, поїдуть додому? Чи всі ці десятки тисяч озброєних людей на барикадах "Русского мира" перетворяться на місцеву міліцію?
Як буде виглядати мирне співіснування таких "міліціянтів" коли вони заїдуть в гості десь на Дніпропетровщину, чи Київщину?
Тоді принаймні треба разом з цими змінами до Конституції додати статтю про не тільки право, але й обов’язкове володіння зброєю всім громадянами України.
Чи хтось вірить, що в результаті односторонньої, а те, що Росія не збирається виконувати не вигідні їй умови зрозуміло всім, імплементації Мінських угод, українська влада і справді буде не те що контролювати, але хоча б впливати на ситуацію на Донбасі?
Втім, любителів поплавати в каламутній воді вистачає. І мабуть не один "діяч" мріє взяти участь у "відбудові" Донбасу.
І чи може варто відверто поставити питання про можливість проведення всеукраїнського референдуму про статус Донбасу? Чи все таки визнати цю територію окупованою? Варіантів багато – була б політична воля та бажання діяти стратегічно.
Другий аргумент – нас не зрозуміють в світі. І за невиконання Україною своїх зобов’язань по Мінським домовленостям з Росії знімуть санкції.
Але чи є ключем до вирішення ситуації на сході України внесення змін до Конституції?
Ні. І це прекрасно розуміють і у Європі. Але не маючи іншого сценарію, чи не бажаючи нести ще більші втрати, тримаються за Мінські домовленості як за останню соломину.
Світ відвертається від України не тому, що ми не змінили Конституцію, а тому, що за останні півтора роки "нова" українська влада так і не наважилася зруйнувати корупційно-олігархічну систему!
Можна скільки завгодно розповідати по телеканалам про боротьбу з корупцією та показово арештовувати якогось посадовця перед телекамерами – але 8 тисяч гривень повернутих в 2015 році від корупційного майна, говорять самі за себе.
І "нова" політична еліта демонструє таке ж відношення до політичного процесу як і попередня – імітація та маніпуляція.
Що поєднує людей, зібраних в нову президентську партію, окрім участі у місцевих виборах?
Ідеологія? Стратегія? Програма? І спроби побудувати ще одного політичного монстра – дає все ту ж КПРС. Змінювати потрібно не назви – а політичні практики!
Чи усвідомлюють українські посадовці, що "повертаючи" Донбас у такий спосіб, та на таких нав’язаних умовах – вони ставлять хрест на можливості змінити країну?
"Повертаючи" на таких умовах частину українських територій, ні про які радикальні зміни системи мова не йтиме. А на випадок завеликої активності тих, хто спробує зламати звичні схеми, – завжди може активізуватися конфлікт.
Чи може просто це і є головною метою більшості "старо-нової" політичної еліти – повернутися до звичної системи "гібридної" України.
Така країна задовольняє дуже багатьох, окрім тієї частини суспільства, яка мріє про справжню демократичну європейську Україну.
Чому українська влада постійно наголошує на порушеннях умов перемир’я з боку "ДНР/ЛНР" та продовження обстрілів, але це не тягне за собою якихось наслідків?
І тим паче не використовується для дипломатичного тиску на своїх же "партнерів" на Заході і зміни формату переговорів?
Чому б Україні не скористатися з пропозицій Польщі про залучення до вирішення конфлікту її та США? Чи не тому, що гібридна війна вигідна не тільки Росії, але й багатьом політикам в керівних кріслах, чи тих, хто про них мріє?
Не формуючи власного порядку денного в міжнародному середовищі, Україна звичайно буде "реактивно" діяти в фарватері пропозицій та стратегій інших зацікавлених сторін.
Олексій Полегкий, для УП
