Від Кобзона до Повалій. Що змінилось?
Інтер продовжує бити рекорди найбільш обговорюваної телеподії. Чи отримали Кобзон і Повалій свої відсотки за потужний піар через скандал – не відомо, але те, що вони виконали свою місію – очевидно.
"Розум проти, а очі дивляться". Тільки так можна назвати багатомільйонний перегляд Кобзона у новорічну ніч, зафіксований в західних областях України.
Судячи з реакції соцмереж, так само дивились і концерт за участю Повалій – хто через цікавість, хто через огиду, хто через ностальгію, хто через любов до високого музичного "мистецтва".
Курка чи яйце?
Така ситуація наводить на вічне питання – що з'явилось першим, курка чи яйце? Перефразовуючи: що первинне – інтерес глядача, на який орієнтується телеканали чи смак телеканалу, на який пристає глядач?
В інтелігентних колах побутує думка, що телебачення з якоюсь підлою метою нав'язує нам мистецький несмак та навмисно сприяє деградації населення.
Але телебачення – це не тільки пропаганда, а й бізнес. І, окрім облич політиків, все інше на телеканалах з'являється лише з однією метою – підвищити рейтинг телеканалу. Бо рейтинг – це реклама, а реклама – це гроші.
Якщо в Повалій і Кобзона буде нульовий рейтинг в Україні, їх не буде на екрані, бо це втратить будь-який сенс. Дивлячись на них, хай навіть з відразою і осудом, ви автоматично підвищуєте рейтинг телеканалу і забезпечуєте їхню присутність, чи подібних їм "зірок", у наступних концертах.
Не забувайте, що за нинішніх технологій замірюється не просто рейтинг програми чи концерту, а його щосекундна динаміка. Тому зразу стає очевидним, яку пісню і якого співака найбільше дивились глядачі.
А для тих, хто розміщує на телеканалі рекламу, не має значення – з задоволенням чи огидою ви дивитесь програму, головне, щоб ви її дивились.
Що змінилось після Кобзона в ефірі?
Насамперед, в телеканалу були проблеми.
За новорічний ефір телеканал Інтер отримав попередження Нацради з питань теле- і радіомовлення. Але Нацрада, в результаті тривалих судів та мирової годи, попередження за скандальний новорічний ефір за участі Йосипа Кобзона, Валерії та Олега Газманова скасувала. А вже в червні цього року Нацрада продовжила ліцензію Інтеру на мовлення до 2022 року.
Але не поспішайте звинувачувати Нацраду з теле- і радіомовлення у зраді чи корупції. Бо, насправді, у нас просто немає законів, які б забороняли телеканалам показувати ворогів української державності. Тому, формально телеканали не порушують закон, коли показують ворогів та зрадників.
Після новорічного ефіру з Кобзоном мною вже була розкрита тема недолугості законодавства, що регулює зміст телеконтенту в умовах війни.
Що ж за вісім місяців змінилось у цій сфері?
За цей час були прийняті зміни до деяких законів України щодо захисту інформаційного телерадіопростору України.
Відтепер в Україні забороняється розповсюдження і демонстрування фільмів, що містять популяризацію або пропаганду органів держави-агресора та їхніх окремих дій, що створюють позитивний образ працівників держави-агресора, працівників радянських органів державної безпеки, виправдовують чи визнають правомірною окупацію території України.
Відповідно до нового закону, фільм підлягає забороні на території України, якщо в ньому є принаймні одна з таких ознак:
– серед позитивних героїв фільму є співробітники (у тому числі колишні або позаштатні) органів держави-агресора, радянських органів безпеки;
– сюжет фільму безпосередньо або опосередковано пов'язаний з діяльністю органів держави-агресора, радянських органів безпеки, і ця діяльність представлена у фільмі як позитивна;
– у сюжеті фільму безпосередньо або опосередковано заперечується або ставиться під сумнів територіальна цілісність України, виправдовується або подається в позитивному світлі окупація території України, акти агресії з боку інших держав, розв'язування війни, пропагується винятковість, зверхність або неповноцінність осіб за ознаками їх релігійних переконань, належності до певної нації або раси, статі, майнового стану, соціального походження.
І, власне, потроху з екранів зникає телепропаганда, яка перекручує нашу історію і возвеличує агресора.
Крім того, Служба безпеки України оголосила список з понад ста російських ЗМІ, яким тимчасово припинена акредитація в Україні.
Але, безумовно, таких заходів замало в умовах війни.
Інформаційна політика в умовах війни
Проблема інформаційного суверенітету ніколи не цікавила нашу владу. Але вона стала надто очевидною після розгортання гібридної війни, основною зброєю якої виявились не гармати, а інформація.
На жаль, законодавча база виявилась не готовою до таких викликів та досі не забезпечує інформаційну безпеку країни. Але це зовсім не означає, що ми можемо без наявності законодавства, просто волюнтаристськими рішеннями втручатись в діяльність ЗМІ.
Тому, враховуючи фактичний стан війни, варто запровадити надзвичайний або спеціальний стан в інформаційній сфері.
Такий стан мусить передбачати особливий режим державного управління в інформаційній сфері на період війни. І вже в умовах цього режиму накласти обмеження для телеканалів щодо появи в ефірі осіб з антиукраїнською позицією.
Також варто створити на час війни перелік слів та словосполучень з тлумаченням, які відображають чи характеризують позицію України та є рекомендованими для висвітлення війни у ЗМІ. Але для цього влада повинна війну назвати АТО війною, росіян росіянами, а не сепаратистами. Бо навіть проукраїнські телеканали сором'язливо вживають слово "сепаратисти".
Так, інформаційна політика в умовах війни дещо порушуватиме звичне уявлення про свободу слова і ЗМІ, але ж і війна – не втілення демократії.
От тоді будуть законні підстави для накладення відповідальності на телеканали і не доведеться відміняти попередження Нацради з питань теле- і радіомовлення.
А до цього всі ефіри з "кобзонами" будуть лежати в морально-етичній, а не правовій площині.
Кому вигідна існуюча ситуація?
Але, от у чому питання: чи потрібно нинішній владі законодавство, яке б на час війни вирішило проблему присутності ворогів нашої державності в ефірах телеканалів?
Адже, завдяки "кобзонам" в ефірах, проукраїнський електорат отримує чіткий сигнал, що каналу вірити неможна, він ворог наших цінностей. І таким чином, телеканали, які використовують проукраїнську риторику, безкоштовно мобілізують свого глядача, а політики, які стоять за телеканалами, – свого виборця.
Якщо ЗМІ колишніх регіоналів та проросійських олігархів перейдуть на проукраїнську позицію, вони зможуть перетягти на себе і невдоволених повільністю реформ проукраїнських глядачів/виборців. Власне, вони вже цим і займаються, адже новостворені під вибори партії, за якими стоять регіонали, використовують національну символіку і проукраїнську риторику.
Те саме зараз відбуватиметься і на їх телеканалах. Вони професійно сплетуть в один вузол патріотизм і "ми за мир".
Тож, для збереження свого глядацько-електорального сегменту, владі вигідніше, аби ЗМІ опонентів не використовували патріотичні мотиви та не задурювали голову простому глядачеві.
Таким чином, ми повертаємось до того, з чого стаття починалась: телебачення – це бізнес, як, власне, і політика.
У влади є всі інструменти для очищення ефірів від одіозних діячів культури та всіх інших сфер. Так само у влади та провладних олігархів є ресурси для розвитку українського теле-, кіно- та рідіопродукту.
Якщо вона цього не робить, значить їй це вигідно.
Анна Маляр, спеціально для УП
