Інструмент, здатний перетворити митницю

Нині лунає чимало пропозицій, як реформувати митницю. Начебто й цілі ставляться шляхетні: побороти корупцію, зупинити контрабанду, збільшити доходи до держбюджету, спростити митні операції для бізнесу...

Однак, за усіма цими високими словами вкрай рідко можна почути справжнє розуміння реальних інструментів, завдяки яким цього можна досягнути. Далі мова піде про один з найбільш дієвих з них, який зветься пост-аудит.

Власне, такого терміну немає в українському законодавстві. Однак суть його полягає в закріплену в Митному кодексі праві митних органів здійснювати упродовж певного часу перевірки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності вже після проходження процедур митного оформлення товарів.

Безсумнівно, у такому підході до митного контролю передусім мали б бути зацікавлені самі декларанти.

Адже налагоджений пост-аудит контроль сприяв би значному прискоренню просуванню товарів через митний кордон: ретельні митні процедури, які забирають багато часу, просто не мали б сенсу, враховуючи те, що на вантаж потім чекала б додаткова перевірка. А вона, у свою чергу, включала в себе у тому числі й аналіз правильності визначення митної вартості.

Знову ж таки, пост-аудит дозволить застосовувати процедури спрощеного контролю до тих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, які чітко дотримуються законодавства і не припускаються порушень. Мало того, Митним кодексом визначено, що сумлінні підприємства мають можливість отримати статус уповноваженого економічного оператора. Це означає значні переваги для них. Зокрема – проведення митницею пост-аудиту у таких суб'єктів має відбуватися не частіше одного разу на 30 місяців.

З іншого боку, у пост-аудиті зацікавлена і держава.

Завдяки такому принципу митні органи могли б виявляти незаконні схеми ухиляння від сплати податків, у тому числі й за участі самих недобросовісних митників на місцях, від яких, як не прикро ми ще й досі не позбавились. Адже якщо митник знатиме, що оформлений ним вантаж невдовзі проконтролюють невідомі йому колеги – він тричі подумає, чого коштуватимуть не тільки йому, а й усьому митному посту неправдиві дані у документах.

У той короткий період, коли після набуття чинності нового Митного кодексу в середині 2012 року, пост-аудит реально запрацював, митним органам вдалося викрити не один десяток незаконних оборудок і повернути державі сотні мільйонів недоотриманих платежів.

До речі, фінансові санкції за порушення митного законодавства – дуже серйозні. Якщо Податковий кодекс передбачає штрафи у розмірі 25-50% від суми додатково нарахованих податків – то штрафи, передбачені Митним кодексом, значно вищі.

Наприклад, за незаконне переміщення товарів можна стягнути до 200% вартості товару і конфіскувати його, а за нецільове використання товарів, при ввезенні яких було надано пільги – 300% від несплаченої суми митних платежів.

Тому система пост-аудиту мала ще один додатковий ефект – фактичний примус декларанта до дисципліни та самоконтролю. Адже своєчасне проведення самоперевірки підприємств-учасників ЗЕД могло врятувати підприємство від донарахування податків та штрафних санкцій на значні суми, які могли сягнути десятків мільйонів гривень.

Однак, така система жорсткого контролю явно не влаштовувала організаторів корупційних схем, які одразу ж позбавилися левової частки тіньових грошових потоків.

Тому у створеному наприкінці 2012-го року Міністерстві доходів і зборів цю практику почали "по-тихому" згортати. У підсумку, внаслідок об'єднання під одним дахом митної та податкової служб, включно з підрозділами аудиту, – митні органи були фактично позбавлені можливості проводити власний пост-аудит.

Між тим, митний аудит є формою митного контролю, який є комплексним і цілісним поняттям. І нині однією із основних проблем функціонування ДФС є недосягнення найбільш очікуваного результату від об'єднання митної та податкової служб. А саме – запровадження на всьому ланцюгу постачання від імпортера до кінцевого споживача контролю за базою оподаткування ПДВ, та, відповідно, податком на прибуток.

Як приклад, на напрямі контролю за митною вартістю ефективність роботи митниць знизилась через втрату митницями низки підрозділів, які забезпечували надання підрозділам контролю митної вартості необхідної інформації та забезпечували її реалізацію – зокрема, і підрозділів пост-аудиту.

Оскільки не був організований контроль за базою оподаткування на всьому ланцюгу постачання від імпортера до кінцевого споживача, для імпортерів залишилася неабияка спокуса заниження митної вартості при ввезенні товарів.

Підприємства досі не позбавлені можливості, використовуючи ланцюг посередників, без сплати належних податків реалізовувати товар кінцевому споживачу за вартістю, яка може дуже суттєво відрізнятись від тієї вартості, яка зазначена при ввезенні в його Україну.

І досі працюють схеми перепродажу товарів з використанням підприємств ризикової категорії так званих "транзитерів", "податкових ям", а також осіб, які використовують спрощену систему оподаткування.

Об'єднання таких відмінних за суттю податкового та митного аудиту, передання податковим органам – Головним управлінням Міндоходів в областях – повноважень на здійснення митного пост-аудиту дуже негативно позначилось на його ефективності. Адже при митному пост-аудиті 90% питань, що перевіряються, стосуються виключної компетенції митниць, потребують відповідних фахових знань і досвіду роботи у напрямку митної справи.

При цьому чітко відстежується динаміка зменшення кількісних та якісних показників роботи щодо здійснення митного аудиту як форми митного контролю, його безпідставна трансформація в сферу контрольно-перевірочної роботи податкових органів, що фактично нівелювало його ефективність, спровокувало обмеження щодо його здійснення у зв'язку із невірною кваліфікацією та неправильним розумінням процесу митного пост-аудиту.

У підсумку маємо відтік кваліфікованих кадрів та явну демотивацію співробітників митних органів.

Однак, держава і надалі розглядає митницю як суто утилітарний додаток, покликаний виключно наповнювати казну, а відтак – і надходження митних платежів до бюджету розглядаються як ключовий показник ефективності митниці.

Тож і виходить, що під тиском планових показників надходжень до держбюджету митники вдаються до застосування квазі-легальних інструментів та методів визначення митної вартості не за ціною контракту. Така ситуація створює широкий простір для корупції: кожного разу фінальна сума платежів фактично є предметом домовленостей між декларантом та митним органом.

Водночас, слід розуміти, що різка відмова від процедур коригування митної вартості в умовах відсутності достовірної попередньої митної інформації призведе, щонайменше в короткостроковій перспективі, до неконтрольованого зменшення обсягів надходжень митних платежів.

Можливими шляхами вирішення цієї проблеми є прискорене створення умов для отримання Україною попередньої митної інформації від країн – членів ЄС.

Фахівці, які добре розуміються на митній справі, майже одностайні в думці: для повноцінного функціонування митниці та підвищення ефективності митної справи конче необхідне якнайшвидше відновлення митного пост-аудиту як однієї із основних форм митного контролю, використання якого є переважним та домінуючим в діяльності митних органів країн Європейського Союзу.

Та наші європейські прагнення повсякчас виголошуються переважно на словах. І нині це безпосередньо стосується і митної справи.

Якщо ми говоримо про реформи на митниці, треба колись із чогось починати. Можна і із того-таки пост-аудиту.

Головне – не сидіти, склавши руки, а намагатися змінити систему.

Костянтин Лікарчук, заступник голови Державної фіскальної служби, спеціально для УП