Екстрадиція Маркова. Чи все так однозначно?
Арешт в Італії екс-депутата, представника "проросійського крила" у ПР Ігоря Маркова, який нині називає себе "радником" Путіна, став топовою новиною як вітчизняних, так і італійських ЗМІ. Українські чиновники роблять оптимістичні заяви щодо можливості його видачі Україні. На це щиро сподівається і автор.
Але чи все вже вирішено? Сам факт арешту абсолютно не означає екстрадиції. Адже, на Заході все діє за законом. Є мандат Інтерполу – арешту не уникнути, а ось для екстрадиції потрібні два рішення: юридичне – рішення суду, та політичне – рішення уряду.
Планується, що 14 серпня Апеляційний суд Генуї на своєму першому засіданні визначиться, чи залишати Маркова під вартою, під домашнім арештом – чи випустити на волю до прийняття рішення про екстрадицію по суті. Це рішення, будучи проміжним і не остаточним, все ж таки покаже, які аргументи прийме до уваги суд, адже вони будуть використовуватися і судом у прийнятті рішення про екстрадицію по суті.
Якщо Маркова відпустять без будь якого арешту, у тому числі домашнього, значить, справа може бути переведена в "політичну" – а це дає великий відсоток, що екстрадиції не буде. Звичайно, все залежить від мотивувальної частини.
Не зовсім зрозумілою є ситуація з тим, яке українське відомство готує екстрадицію.
Так, речник МВС Артем Шевченко пише, що "ГПУ готує екстрадицію", а перший заступник міністра юстиції Наталя Севостьянова говорить про те, що Міністерство юстиції просить суд в Одесі ініціювати екстрадицію.
Згідно "Європейської конвенції про видачу правопорушників" органами, яким надаються повноваження здійснювати запит на екстрадицію, є:
– Міністерство юстиції України – щодо екстрадиції у справах на стадії судового розгляду або виконання вироку;
– і Генеральна прокуратура України – щодо екстрадиції у справах на стадії досудового слідства.
Незрозуміло, яке саме "визначення, що буде рекомендувати застосувати екстрадицію в цій справі" чекає від суду Мін'юст, і хто реально це питання "курує".
Є декілька аспектів, які ставлять під сумнів можливість гарантованої видачі Маркова Україні: процесуальні, юридичні, політичні.
Процесуальні моменти. Правильність оформлення документів з дотриманням всіх вимог законодавства та термінів подачі є першим кроком в успішному завершенні екстрадиції.
Згідно Конвенції – у випадку продовження арешту, – "Тимчасовий арешт може бути припинений, якщо, впродовж 18 днів після арешту, запитувана Сторона не отримує запиту про видачу правопорушника і документи, зазначені у статті 12. У будь-якому випадку цей період не може перевищувати 40 днів від дати здійснення такого арешту". Тобто, часу є не так і багато.
Юридичні аспекти. Посилання захисту на третю статтю Конвенції "Політичні правопорушення", за якою правопорушники не видаються.
Захист Маркова може апелювати до суду про його політичне переслідування українською владою за участь у так званому "Комітеті порятунку України", створеному декілька днів тому у Москві. Маючи офіційний статус опозиціонера та ще й члена "уряду" у вигнанні, говорити про "переслідування" Києвом йому буде простіше. Недаремно, російські ЗМІ вже оприлюднили заяву Комітету, посилаючись на його неіснуючу сторінку у Фейсбуці.
Іншим політичним мотивом може бути той факт, що справу проти нього розпочав ще Янукович, і як Марков любить себе називати, він був "єдиним політв'язнем" режиму. Оскільки, режим Януковича є визнаний злочинним багатьма інституціями не лише в Україні, але й закордоном, а факти кримінального переслідування ним політичних опонентів є навіть доведені судами – то це, як не парадоксально звучить, може зіграти на руку відвертому українофобу.
Існує також рішення Приморського районного суду Одеси про звільнення Маркова з-під варти в лютому минулого року. Якщо захисту вдасться переконати італійський суд у "політичності" справи, Марков в Україну не повернеться.
Іншим юридичним моментом є строк давності. Згідно статті 10 Конвенції, видача не здійснюється, якщо відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої або запитуваної Сторони, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності.
Як відомо, Марков звинувачується за правопорушення, що мали місце в 2007 році. Класифікація злочину, передбачений термін покарання є визначальними в питанні визначення строку давності. Вони мають бути відповідними у законодавстві обох країн. Ці факти суд теж братиме до уваги.
Політичний аспект. Різні італійські видання написали про затримку "посланця Путіна" та висловили побоювання щодо ймовірного дипломатичного конфлікту з Москвою.
Історію з Марковим порівнюють з екстрадицією до Казахстану жінки та дитини опозиціонера Аблязова. Хоча це зовсім різні юридичні випадки, але через скандал, спричинений останнім, на цьому будуть спекулювати ЗМІ "друзів Кремля".
Попри офіційну підтримку європейських санкцій проти Росії, італійський уряд не дуже б хотів "особистого" дипломатичного конфлікту з Москвою. Тому кінцевий результат екстрадиції залежатиме від інтенсивності тиску на офіційний Рим з боку Росії. Принаймні на дорогих і професійних адвокатів російське посольство гроші знайде. А від їх якісної роботи теж багато залежить.
* * *
У випадку видачі, найбільш ймовірно, що Україна не зможе переслідувати Маркова за інші правопорушення окрім "хуліганства", передбаченого 4-тою частиною 296-ї статті ККУ, оскільки це прямо передбачено "Конвенцією".
Але й 7 років максимального терміну для нього було б доброю наукою.
"Справа Маркова" є одним з елементів гібридної війни з Росією. Її результат матиме не лише юридичні наслідки для одеського сепаратиста, але й велике політичне значення для нашої країни.
Якщо виграє Україна, то посібники Кремля матимуть реальний страх виїжджати до цивілізованого світу і стануть добровільними в'язнями "Русского мира".
Перспектива зовсім не весела. Бо одна справа любити Путіна в Санремо, інша – на його "процвітаючій" батьківщині.
Олесь Городецький, спеціально для УП
