Партійна монополія, чи партійна демократія?
Новим законопроектом "Про місцеві вибори" пропонується надати право висування кандидатів в депутати до місцевих рад виключно політичним партіям та блокам.
Можливості самовисування не буде. Фактично, цим обмежується право громадян обиратись і бути обраними.
Законодавець обґрунтовує цей крок необхідністю політичної структуризації суспільства. По ідеї, партійна монополія на висування кандидатів мала би сприяти розвитку політичних партій, створенню розгалуженої мережі партійних осередків, конкуренції в середині партії.
Частково, законопроект дійсно сприятиме цим процесам.
Проте, чи готові до цього політичні партії?
Сьогодні маємо ситуацію, коли партійна корупція є значно більшою, ніж корупція у державі. За принципом франшизи продаються цілі партійні організації "під ключ" місцевим бізнес-елітам.
Механізми партійної демократії не працюють. Майже всі партійні заходи відбуваються формально. Членство в партіях, рівно, як і створення партійних організацій – фіктивне.
Чому це все стало можливим? Бо ніхто не контролює партії. Внутрішні контрольно-ревізійні органи не працюють, адже створюються вони в недемократичний спосіб – не обираються, а призначаються тими, кого мають контролювати.
Органи влади – органи юстиції, правоохоронні органи, суди тощо не втручаються у внутрішньопартійні процеси, адже не мають на те жодних повноважень.
І що ми маємо в результаті? Ніхто з партійних босів не дотримується партійних статутів, адже вони також вважаються виключно формальністю. Чи ж варто від них вимагати дотримання законів? Адже партійна організація – це мала модель держави, а статут – її Конституція.
Недотримання правил на одному рівні соціальних відносин моделює аналогічну поведінку політика на всіх інших рівнях.
Чи вирішить новий закон означені проблеми?Які позитиви і негативи може дати прийняття нового закону про місцеві вибори? Почнемо з плюсів.
Перше. Система виборчого списку з преференціями стимулюватиме створення сильних команд з авторитетних політиків. Партія не зможе подолати 5% без покриття більш-менш авторитетними кандидатами всіх виборчих округів.
Друге. Закон стимулюватиме партійну конкуренцію. Тепер сума грошей, яку кандидат зможе внести в "партійну касу", не буде гарантувати йому конкретне місце у списку. Кандидату у будь-якому разі доведеться агітувати і за себе, і за партію.
Його місце у списку визначатиме кількість голосів, відданих за нього, тому авторитетніші і популярніші за результатами голосування кандидати-партійці опиняться вище.
Третє. Більше не потрібно буде робити перевиборів в округах, якщо депутат складатиме повноваження. На його місце одразу ставатиме наступний за популярністю кандидат.
І ризики нового закону:
Законопроект створює ризик публічного взаємопоборювання між однопартійцями. Кандидати від однієї партії можуть почати боротись не з опонентами з інших партій, а один проти одного, що негативно відобразиться на іміджі самої партії, яка їх висунула.
Законопроект створює ризик консервації існуючої політичної системи у форматі діючих парламентських політичних сил. Адже, за цим законом, перемогти на виборах зможуть лише розгалужені і багаті партійні організації, що зможуть залучити до свого списку максимальну кількість "ВІП-агітаторів", тобто авторитетних і популярних лідерів громадської думки, які, в своїй більшості, вже давно обрали собі парламентську партійну організацію.
Ризик збереження політичної корупції. Партійні боси, хоч і втратять право визначати конкретне місце кандидата у списку, зможуть регулювати його місце непрямими методами.
Наприклад, щоб збільшити імовірну кількість голосів для "потрібного" кандидата, його можна буде ставити в округ з більшою кількістю виборців, або в округ з більшою підтримкою даної політичної сили – за результатами ґрунтовного соціологічного дослідження.
Чи можливо мінімізувати згадані ризики? Так. По-перше, паралельно із цим законопроектом, необхідно ухвалити і законопроект Мінюсту "Щодо фінансування діяльності політичних партій", відкривши громаді як джерела надходжень до партійної каси так і статті витрат цих коштів. Це дозволить суспільству бачити, чиї інтереси відстоюватиме партійна організація, отримавши владу.
Також необхідно ухвалити зміни до законодавства про політичні партії, якими зробити їх діяльність відкритою для суспільства, зокрема, через обов’язковість створення партіями власних офіційних сайтів і публікації на них усієї актуальної інформації про їх діяльність та усіх офіційних документів.
Такий собі "закон про доступ до партійної інформації". Подібний документ дозволив би, нарешті, задіяти механізми партійної демократії і подолати партійну корупцію.
Але для цього необхідно ще підписати прийнятий новий закон про місцеві вибори…
Дмитро Сінченко, експерт Інституту Стратегічних Ініціатив, для УП
