Шлях до процвітання України лежить через економічну свободу

Кілька тижнів тому міністр економіки України Айварас Абромавичус, головним радником з економічних питань якого я є, попросив мене підготувати щось на кшталт "економічної стратегії". До нашої невеликої команди увійшли Олена Білан, головний економіст Dragon Capital та член VoxUkraine, Гліб Вишлінський, директор Центру економічної стратегії, і я. Трохи пізніше до нас долучилася Юлія Ковалів, яку нещодавно було призначено першим заступником міністра.

Результат нашої роботи ми оприлюднили у п'ятницю, 10 липня, під назвою "Шлях до процвітання. Засади реформування економіки."

Цей документ не має на меті підмінити чи доповнити вже наявні коаліційні та урядові документи, такі як Стратегія 2020, Коаліційна угода, Програма дій уряду, Угода про асоціацію між Україною та ЄС або Меморандум про співпрацю з МВФ. Усі ці документи чітко визначають, ЩО саме слід зробити.

Безперечно, виконавши всі передбачені ними пункти, Україна успішно реформує свою економіку та суспільство, а також буде готовою до членства в ЄС. Усі знають, що саме треба робити, але все одно поступ залишається недостатнім.

Мета розробленого нами документу – подолати прірву між загальним прагненням реформ та розумінням суті реформ на рівні конкретних дій.

"Шлях до процвітання", насамперед, не про те, ЩО САМЕ повинно бути зроблено, а про те, ЧОМУ і ЯК досягнути кінцевої мети.

Цей документ пропонує основоположні принципи, яких необхідно дотримуватися для успішного переходу від корумпованої, неконкурентоспроможної економіки та олігархічної держави до сучасної багатої країни. Ці принципи це:

1. Верховенство права;

2. Захист прав власності;

3. Повна нетерпимість до корупції;

4. Вільна та чесна конкуренція;

5. Нечисленний, але ефективний державний апарат.

Спільним знаменником для усіх цих принципів є економічна свобода.

Чому саме так?

Головною метою української держави є підвищення якості життя своїх громадян, а найважливішою передумовою для її досягнення – високий та стійкий рівень економічного зростання. Існує багато доказів того, що політика, заснована на збільшенні економічної свободи, є найкращим інструментом досягнення швидкого і стабільного зростання.

Є лише кілька прикладів країн, які були бідними, але стали багатими за останні десятиліття, та ще менше випадків, коли багаті держави ставали бідними. До першої групи входять такі країни як Південна Корея, Сінгапур, Гонконг та Ірландія. До другої групи можна віднести Аргентину та Чехословаччину за часів комунізму.

Найважливішою причиною розвитку або занепаду цих країн був їх рівень економічної та політичної свободи. У той час як економічна політика країн з першої групи стала більш ліберальною, країни другої групи впроваджували протилежну політику.

Комуністичні режими в Європі були побудовані на відсутності політичної та економічної свободи, й саме це стало головною причиною їхньої поразки. Посткомуністичні перетворення – це теж свідчення, що економічна свобода справді є важливою.

Країни, які провели широкомасштабні реформи з метою розширення усіх свобод, досягли набагато кращих результатів та наблизилися до західноєвропейського рівня якості життя. Найбільш амбітні були найуспішнішими (країни Прибалтики, Польща та Словаччина). Найменш успішні країни (такі як Словенія та Угорщина) продемонстрували менше рішучості у проведенні реформ.

Ми готові до критики, і знаємо, що нам закинуть: не вистачає конкретики, документ занадто теоретичний і загальний. Основна маса критики буде спрямована не на зміст документу, а на те, чого в ньому нібито немає. За умов кризи, яку зараз переживає українська економіка, люди очікують нагальних та конкретних антикризових заходів. І, здавалося б, у документі їх нема. Хоча, насправді, вони там є. І ось чому.

Починаючи з 2013 року російські торговельні санкції зменшили об'єм українського експорту до Росії на 70% (це 18% від загального українського експорту). Оскільки значна частка продукції виявилася неконкурентоспроможною на інших ринках, швидко переорієнтувати експорт не вдалося.

Щоб змінити ситуацію, слід докласти багато зусиль, але насамперед необхідно збільшити обсяг прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Насправді склалося все чітко навпаки: через військові дії на території країни та досі несприятливі умови ведення бізнесу, чисті ПІІ в Україну зменшилися майже до нуля (раніше було близько 3% від ВВП).

Єдиний спосіб перемогти кризу – прискорити і поглибити реформи, які базуються на перерахованих раніше принципах та спрямовані на зміцнення економічної свободи.

Криза має бути приводом посилити реформаторські зусилля, а не послабити їх. Зіпсовані торговельні та економічні стосунки з Росією варто використати для швидкої переорієнтації на більш перспективні, але разом з тим і більш конкурентні та вимогливі ринки в Європі та Азії. Саме так зробили в Балтійських країнах протягом останніх десятиліть.

Промисловий сектор країни неможливо відновити та розбудувати за допомогою політики вибіркових пільг та стимулів. Натомість, потрібні глибокі та всеосяжні реформи, засновані на наших п’яти принципах. Інакше кажучи, такі, що змінюють та поліпшують бізнес-середовище для всіх і забезпечують справедливі правила гри. І це не теорія – це конкретні факти з досвіду інших країн.

Наприклад, 25 років тому Словаччина взагалі не виробляла автомобілів. Після розпаду Чехословаччини словацький ВВП на душу населення складав менше двох третин від чеського. Сьогодні цей показник догнав чеський, а за кількістю вироблених автомобілів на душу населення ми – номер 1 у світі. Для цього ми не надавали автомобільній індустрії жодних гарантій чи пільг, а просто впроваджували глибокі та всеосяжні реформи.

Для України це означає продовження політики макроекономічної стабілізації (зменшення бюджетного дефіциту, стабільність обманного курсу, зниження інфляції, орздоровлення банківського сектору) та прискорення необхідних структурних реформ. "Шлях до процвітання" визначає п'ять найважливіших сфер для цих структурних реформ:

1. Судова система і правоохоронні органи

2. Державне управління

3. Податкова система

4. Приватизація

5. Лібералізація та дерегуляція     

Ми запропонували підготувати план дій в кожній з цих п’яти сфер реформ, які б суттєво прискорили необхідні зміни.

"Шлях до процвітання" – це цілісна стратегія, заснована на жорстких принципах і на чіткій логіці. Макроекономічна стабілізація є передумовою для економічного розвитку, але без структурних реформ ані фінансова стабільність, ані економічне зростання не будуть сталими. У свою чергу, структурні реформи неможливо успішно провести на фоні макроекономічної нестабільності.

Подолання корупції неможливе без реформ, які спираються на принципи верховенства права, захисту прав власності, вільної та чесної конкуренції та малого державного апарату. Наприклад, лібералізація, дерегуляція та приватизація є найбільш ефективними методами боротьби з корупцією.

"Шлях до процвітання" пропонує орієнтири не тільки того, що, чому і як робити в процесі реформ, але також і пояснює, чого треба уникати, яка політика суперечить реформам і є небезпечною для майбутнього процвітання. Наприклад, кожна пропозиція ввести спеціальні пільги чи преференції, потребує дуже уважного вивчення та оцінки.

Окрім, безумовно, важливих політичних передумов для змін (Майдан, президентські та парламентські вибори), найістотнішого прогресу вдалося досягти саме у макроекономічній стабілізації. Тим не менше, ситуація залишається дуже-дуже хиткою.

Постійно з'являються нові й нові запропоновані депутатами коаліції законопроекти, які загрожують усьому процесу реформ.

Сумнівам регулярно піддаються навіть заходи, погоджені українською владою в Меморандумі МВФ, хоча цей документ містить лише необхідний мінімум реформ.

Найбільша проблема і загроза – це брак єдності в парламентській коаліції та популізм, який наростає і ззовні, і всередині коаліції. Неприпустимо, що Верховна Рада приймає менше 50% урядових законопроектів.

Відчувається дефіцит лідерства, спільної відповідальності та комунікації реформ. На жаль, жоден документ чи стратегія не може вирішити цієї проблеми.

Справжнє лідерство – це єдність політичного керівництва держави щодо необхідності реформ. Їх впровадження повинно бути найвищим пріоритетом. Повинно бути чітке бачення, воля та мужність проштовхувати реформи, незважаючи на політичні ризики.

Спільна відповідальність за реформи означає, що українські політики повинні проводити реформи не тому, що хтось ззовні наполягає на цьому, а тому, що реформи необхідні українцям заради їх кращого майбутнього.

Належна комунікація – це коли лідери та усі члени коаліції використовують усі доступні можливості, щоб пояснити народові, чому реформи важливі, їх зміст та логіку, необхідність та нагальність.

Комунікація – це також боротьба з популізмом і популістами. Найкращим способом доносити важливість реформ і розповідати про їх прогрес є постійна присутність на телебаченні та радіо, участь у дебатах, а також статті та блоги.

"Шлях до процвітання" може допомогти зрозуміти, чому працюють тільки комплексні, глибокі, всеосяжні, засновані на певних принципах реформи, а також чому вони неминуче потрібні Україні. Цей документ також пояснює, чому половинчасті реформи небезпечні, та пропонує спосіб оцінювати, чи пропоновані кроки є частиною реформ, а чи лише маскуються під реформи.

Реформи – це більше політична, ніж технічна проблема. У світі вже багато хто проводив реформи – успішно чи провально – і на їхньому досвіді ми чітко знаємо, що працює, а що – ні. Політичний вимір реформ передбачає коаліційну єдність, сильне лідерство, спільну відповідальність та якісну комунікацію. Я вірю, що "Шлях до процвітання" – бодай невеликий, але потрібний внесок в успіх на цьому шляху.

Іван Міклош, депутат парламенту, колишній віце-прем’єр Словаччини, співзасновник Центру економічної стратегії (Київ), для УП