Не всі колишні злочинці однаково корисні для АТО
Дедалі складніше стає приховувати злочини, які вчиняють деякі бійці нашої армії в зоні АТО. Насамперед йдеться про злочини проти мирного населення – грабежі, розбійні напади, насильство, вбивства.
Всі ми, народжені до 1991, зростали на фільмах та пропаганді про героїчне воєнне минуле СРСР у другій світовій. Через що і закарбувався у нашій свідомості образ воїна, як людини високих моральних якостей.
Та ще й після Майдану в суспільстві сформувався образ героя-патріота, який мужньо віддає життя за країну.
Тому, коли в новинах сповіщають про вчинений бійцями злочин проти мирного населення, одразу йде хвиля сумнівів і недовіри до такої інформації.
Чомусь більшість громадян думає, що в АТО потрапляють лише щирі патріоти, святі та незаймані, а війна – це така кузня героїв.
Але реальна ситуація трохи інша.
Мобілізовують наших чоловіків незалежно від їхнього рівня освіти, культури, патріотизму, порядності і навіть кримінального минулого. В одну роту можуть потрапити IT-шник, музикант, вчитель, вантажник і колишній крадій з погашеною судимістю – це люди з різною культурою взаємовідносин, які змушені якось знаходити спільну мову.
Далі у їх відносини втручається війна. Адже мілітаристські моностатеві групи, які беруть участь у бойових діях, мають такий побічний ефект, як прояв підвищеної агресії та насильства як в середині групи, так і по відношенню до цивільного населення. Людина може бути одночасно і патріотом, і ґвалтівником.
Ця тема давно досліджена, ще до того, як вона стала актуальною для України.
В усіх війнах, завжди, з обох боків фіксувались прояви насильства, жорстокості, зґвалтувань, грабежів, розбоїв по відношенню до мирних людей. Це така властивість війни і не має значення яка війна – агресивна чи визвольна. Вона саме так спотворює чоловічу природу.
Далеко не всі вояки на війні деградують у бік насильницької злочинності, але тим не менше серед них є значна група ризику, яка перетворюється на нелюдів. Тому, основна відповідальність за протидію такому ганебному явищу лежить на тих, хто проводить мобілізацію та призов.
Так, Україна часів незалежності вперше стикнулась з бойовими діями. Так, дійсно, наше законодавство не готове до таких викликів, але вже був рік аби змінити все, що не відповідало потребам та реаліям війни.
Зокрема, потрібно нарешті заборонити мобілізовувати осіб, які мали судимість.
Багато хто з громадян не знає, що за нашим законодавством судимість через певний час гаситься або знімається і людина, яка відбула покарання, в юридичному сенсі вважається не судимою, а отже може бути мобілізована в АТО.
Судимість погасити можна, але не можна автоматично стерти кримінальний досвід і кримінальну субкультуру, яку людина переймає в місцях позбавлення волі. Це не лише певні правила, яким колишні злочинці слідують, але й стала психологія, відповідна мотивація дій, модель побудови стосунків, система цінностей.
Якщо таку людину, хай навіть з погашеною судимістю, мобілізувати, то вона вибудує свої стосунки, зв’язки та життя на війні за законами, що підсвідомо сприйняла в місцях позбавлення волі.
Адже такі люди використовують ту модель стосунків, яку сприйняли у найбільш критичний і травмуючий період свого життя – період ув’язнення, модель, яка дозволила їм вижити.
А тепер уявіть, що такій людині дали у руки зброю. А ще уявіть, що така людина може стати командиром, тоді їй вже законом дозволено стріляти у підлеглих за невиконання наказу.
Крім наших героїв-патріотів, які опиняються поряд з колишнім злочинцем на полі бою, наражаються на небезпеку і мирні люди, яких цей "воїн" нібито повинен захищати.
Війна і так певний відсоток вояків зламає і перетворить на тварин, бо це нелюдське випробовування для психіки. То навіщо цей відсоток та вірогідність так безглуздо збільшувати?
Коли Головний воєнний прокурор України заявляє, що саме раніше судимі бійці є головними підбурювачами опору роти "Торнадо", перше, що хочеться спитати – хто їх взяв до лав міліції і хто відправив в АТО?
Так, не всі колись судимі особи однаково небезпечні в умовах бойових дій. Адже є й такі, хто був засуджений за невиплату заробітної плати своїм працівникам або ухилення від сплати податків.
Та це вже справа техніки, як виокремити серед тих, хто раніше притягався до кримінальної відповідальності, потенційних носіїв кримінальної субкультури і не мобілізовувати їх в АТО.
Факти вчинення насильницьких злочинів по відношенню до цивільного населення в період бойових дій в усі часи приховувались. Але в наші часи – часи інтернету та мобільного зв"язку – приховати такі факти стало, практично, неможливо.
Всі, в кого знайомі чи родичі зараз в АТО, добре знають, що там вчиняються з обох воюючих боків жорстокі злочини по відношенню до мирних громадян. Інформацію про них просто не оприлюднюють – і це правильно в умовах війни, адже ці випадки не такі масові і не варто через них ганьбити славне ім"я воїнів-патріотів.
Але це правда, що і наші воїни вчиняють насильницькі злочини щодо мирного населення. І значна частина відповідальності за це лежить на тих, хто формально поставився до відбору військовозобов’язаних у зону АТО.
Анна Маляр, для УП
