Військові суди: назад до строю
Армія завжди була і буде особливою системою. Інші інститути суспільства не можуть навіть наблизитись до тієї атмосфери братства і взаєморозуміння, що панує в армії. Не дарма кажуть, що частина в якій ти служиш, це твоя сім'я.
Народна мудрість говорить, що народ, який не хоче годувати свою армію, буде годувати чужу. Зараз є очевидним, що починаючи з 2010 року йшла цілеспрямована робота спрямована на знищення української державності.
Ворог розпочав свою справу з того, що спробував знищити головну опору, головного захисника українського народу – простого солдата.
Для реалізації цієї цілі необхідно було позбавити армію можливості до самоочищення та самовідновлення. Для цього було ліквідовано систему військової юстиції: військові прокуратури та військові суди. Цим самим було підірвано саму основу обороноздатності нашої держави.
Наразі всім справжнім патріотам України доводиться буквально з попелу за лічені місяці відновлювати те, що знищувалось роками.
Не варто забувати, що армія – це перш за все порядок, а тому для забезпечення боєготовності кожної окремої частини та армії в цілому його потрібно підтримувати всіма доступними засобами.
У квітні 2014 року з небуття повернули військові прокуратури.
Пройшов майже рік з тих днів, і можна з упевненістю сказати – ми на правильному шляху, українській армії, разом із головнокомандувачем Збройних сил, вдалось витримати найтяжчий перший натиск на нашу незалежність. Армія відроджується з попелу. Військовим прокурорам також вдалось майже неможливе – зупинити ті процеси розпаду, які запустила російська агресія.
Однак також на сьогодні вже є зрозумілим, що для переконливої перемоги військових прокуратур замало. В квітні цього року народними депутатами Пашинським та Вінником було внесено до Верховної Ради проект закону №2557 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо утворення військових судів та окремих організаційних питань)".
Практика показала: суди загальної юрисдикції не є ефективним інструментом для підтримання порядку у війську.
Як зазначив у своєму інтерв'ю УП Головний військовий прокурор України Анатолій Матіос, військовою прокуратурою на сьогодні розслідується 5.870 кримінальних проваджень про злочини, які вчинили 16.598 військовослужбовців. До суду за рік було скеровано безліч обвинувальних актів у кримінальних провадженнях. Серед них – шість обвинувальних актів по організаторах виступів бійців Національної гвардії, колишніх внутрішніх військ та добровольчих батальйонів у Києві та Харкові; окрім того, військовими прокурорами було притягнуто до відповідальності 1 генерал-лейтенант, 7 генерал-майорів, 2 адмірали, 1 контр-адмірал, оголошено про підозру та судом задоволені клопотання щодо розшуку із наступним арештом багатьох зрадників, що перейшли на сторону ворога та сприяли анексії Криму.
Однак більшість з вище перелічених кримінальних проваджень наразі не завершено винесенням вироку.
На сьогодні ми маємо ситуацію, коли, незважаючи на всю ефективність військових прокуратур, ті хто підриває обороноздатність країни, часто залишаються не покараними. У чому причина неспроможності судів загальної юрисдикції ефективно розглядати справи стосовно військових?
Причин, насправді, є цілий ряд.
1. Головна причина – у самих суддях. Вони справжні професіонали, які самовіддано і професійно виконують свої обов'язки, однак більшість з них ніколи не мали жодного відношення до армії та ніколи не брали участі у бойових діях. Цивільні судді не в змозі ефективно та швидко розглянути справу, оскільки не знайомі з специфікою всіх обставин, які мають значення для її розгляду – а, значить, розгляд справи затягується.
Так, окрім норм Кримінального та Кримінального процесуального кодексу, при розгляді справ відносно військових, судді повинні керуватись і нормами дисциплінарних статутів, з якими могли раніше ніколи і не стикатись. Знову ж таки, за інформацією Головного військового прокурора, на сьогодні військовою прокуратурою розслідуються тисячі кримінальних проваджень за фактами дезертирства та ухилення від проходження військової служби.
У цивільному житті, стан ефекту – чиста абстракція. Якщо звичайний злочинець заявить судді, що він не розумів своїх дій, його і слухати ніхто не буде. Однак зовсім інша річ військові: людина, яка вперше пережила обстріл з "Граду", може дійсно не усвідомлювати якийсь час після цього своїх дій.
Також не варто забувати, що окрім справ, що стосуються військових злочинів, суддями судів загальної юрисдикції розглядаються й інші справи.
Відповідно до статистичної інформації, у провадженні суддів Шевченківського районного суду Києва, одного з найбільших судів України, за 2014 рік перебувало 18.299 кримінальних справ та проваджень, 15.497 цивільних справ, 7.918 справ про адміністративні правопорушення – у середньому, в одного судді цього суду протягом року знаходилось в провадженні 1.015 справ.
Про яку безперервність розгляду справи можна говорити при таких показниках? Така кількість справ у провадженні ставить хрест на надії на швидкий розгляд будь яких справ.
Але якщо для цивільних, а подекуди навіть для кримінальних справ, швидкість розгляду, яка подеколи дорівнює кільком рокам, не є критичною – то для військових злочинів, особливо в бойовій обстановці, від строку, протягом якого військовий перебуває під судом, прямо залежить боєздатність його військової частини та бойовий дух особового складу.
Тому завданням судді, який розглядає такі справи, є розглянути їх якомога скоріше – чого, нажаль, не зважаючи ні на що, в системі судів загальної юрисдикції досягти неможливо.
2. Другою причиною неефективності судів загальної юрисдикції при розгляді справ, пов'язаних з військовими є наступне: в Україні сьогодні майже війна, і жоден військовослужбовець з впевненістю не можна сказати, де він буде завтра. Таким чином, справжньою проблемою стає допит свідків у справах.
Суддя суду загальної юрисдикції не може проводити судовий розгляд поза приміщенням суду – цього не дозволяє ані кількість справ, що перебувають у його провадженні, ані рівень матеріально-технічного забезпечення. Військові не можуть прибути на розгляд через пів-країни, оскільки в бойовій обстановці залишення позицій становить серйозний ризик.
На відміну від суддів судів загальної юрисдикції, судді військових судів здебільшого розглядали справи у розташуваннях військових частин у присутності військовослужбовців. Це гарантує швидкий та більш ґрунтовний розгляд справи, адже суддя може допитати відразу всіх свідків, не чекаючи їхнього прибуття з інших, часто віддалених населених пунктів; за необхідності, дослідити речові докази та провести огляд місця вчинення злочину не за допомогою фото та відео зйомки, а безпосередньо у місці їх знаходження.
3. Третя причина: військові злочини – це у значній мірі справи, пов'язані з військовою таємницею. Документи із грифами секретності не можна просто так принести до суду та знайомитись із ними у своєму кабінеті, для цього потрібно спеціальне приміщення, якими не обладнано суди першої інстанції.
Що зможе змінити в описаній ситуації відновлення військових судів?
По-перше, суддя військового суду – військовий. Окрім знання норм кримінального права та процесу, він знає та вміє застосовувати дисциплінарні статути.
Він більш мобільний ніж цивільна людина; за необхідності він може бути направлений у будь-яку військову частину, і такі переїзди для нього не є чимось незвичним, а є частиною його роботи.
Він приносив присягу не лише, як суддя, а і як військовий.
Військовий суд – це невід'ємна частина системи захисту прав та законних інтересів військовослужбовців у багатьох розвинутих країнах світу та Європи. Військові суди успішно функціонують у майже 40 розвинутих країнах світу, які мають власні збройні сили, серед них такі країни як Великобританія, США, Бельгія, Швейцарія, Швеція, Канада, Іспанія, Ізраїль, Польща. Франція свого часу ліквідувала військові суди, однак згодом це рішення було визнано помилковим, а систему військових судів було відновлено.
Практика розгляду справ у розташуваннях військових частин є найбільш ефективним способом реалізувати принципи гласності та доступності судового процесу для військовослужбовців, оскільки останні не в змозі відвідувати у вільний від служби час судові процеси за межами частини.
Сьогодні все більше і більше людей говорить про необхідність відновлення військових судів. Вже зрозуміло, що лише спеціальний суд із справжніми професіоналами може ефективно відповісти на виклик часу.
З моменту ліквідації військових судів пройшло лише п'ять років – і кадри, які протягом багатьох років захищали законність в Українському війську, все ще спроможні повернутись до строю.
Надія є.
Євген Сидоров, суддя Шевченківського районного суду Києва, заступник голови військового місцевого суду Хмельницького гарнізону в 2010 році, старший слідчий з особливо важливих справ військової прокуратури Центрального регіону України 2001-2009 рр., спеціально для УП
