Рік після "референдумів". Чи покарані винні?

Минув рік із дня проведення злочинних референдумів на Донеччині та Луганщині. Уже всі звиклись з думкою, що місцеві жителі "самі накликали на себе біду – бо прийшли тоді на референдум".

1. Що робила українська влада?

Так, справді, складно уявити такий плебісцит в інших регіонах України.

Але я нагадаю, що за даними МВС та українських експертів, які працювали на той момент у регіоні, у так званому референдумі взяло участь лише 24% в Луганській області та 32% у Донецькій.

Тобто кликали біду далеко не всі. От ті, хто не кликали, мають повне моральне і юридичне право почути відповідь від української влади – а що вона зробила, аби референдум не відбувся? Адже референдум технічно організовували громадяни України на території України, на якій були: українські Збройні сили, українська міліція, Служба безпеки України, прокуратура, представники виконавчої влади та обрані за законами України місцеві ради.

Що робили всі ці представники влади на Донбасі рік тому?

Які команди з Києва вони отримували, і чи отримували взагалі?

2. Чи покарані винні?

Друге, не менш важливе, питання без відповіді – чи понесли відповідальність зрадники та сепаратисти, що представляли державну владу в Донецькій та Луганській областях на момент захоплення території та проведення формального референдуму? Безперечно, у цей ряд варто додати й представників державної влади, які перейшли на бік окупанта в Криму та які сприяли анексії.

Адже на сьогоднішній день абсолютно очевидно, що з боку великої кількості громадян України було вчинено як мінімум два злочини проти основ національної безпеки – державна зрада та посягання на територіальну цілісність нашої держави.

Найбільшої шкоди завдано злочинними діями не простих громадян – а тих, хто обіймав державні посади в окупованих регіонах та від кого на момент окупації залежало дуже багато.

Де ці люди тепер?..

Частина з них працює на тих самих посадах у терористичних організаціях ДНР/ЛНР та Криму. А інша частина зрадників продовжує працювати на Україну.

Чомусь ніхто із правоохоронців у фейсбуці не розповідає, як склалась доля депутатів Донецької та Луганської облрад, які підтримали злочинний сепаратистський референдум і повідомили про це на своїх офіційних сайтах? Як, власне, невідома й доля на той час народних депутатів України, які публічно закликали до сепаратизму.

Докази таких дій досі зберігаються в інтернеті в загальному доступі.

Тож, які результати притягнення до відповідальності осіб, що своїми діями сприяли окупації окремих територій України, ми маємо через рік після вчинення злочинів?

3. Кого засудили за сепаратизм?

Із часу анексії Криму та окупації частини Донбасу по сьогоднішній день – тобто більше ніж за рік – судами України винесено 33 вироки за посягання на територіальну цілісність України.

Законної сили поки що набрали лише 18 вироків. Незважаючи на мізерну кількість вироків, їхня географія досить красномовна – 11 винесено судами Харківської області, 3 – Донецької, 2 – Сумської й по одному – у Києві та Полтаві.

Незважаючи на те що частину Луганської області контролює Україна, і там працюють українські правоохоронні органи та суди – за рік так і не засудили жодної особи за такі очевидні злочини. Так само дивують усього три вироки по Донецькій області – це теж майже нічого на тлі масштабів співпраці місцевих жителів з окупантом та терористичними організаціями ДНР/ЛНР.

Та найцікавіше, що з 18 засуджених осіб немає жодного представника державної влади, який на момент проведення референдумів та окупації самоусунувся від своїх прямих обов'язків, або сприяв сепаратистам та окупантам.

Серед засуджених – практично всі безробітні, за виключенням священика УПЦ(МП), прес-секретаря Слов'янського осередку Компартії та пари робочих. Частина засуджених не просто співпрацювали із ДНР/ЛНР та допомагали провести референдум, а навіть воювали на їх боці.

А тепер тримайтесь міцніше: з 18 засуджених протягом року окупації за посягання на територіальну цілісність України 17 звільнені від відбування покарання з випробуванням.

Тобто, вони не знаходяться в місцях позбавлення волі, а живуть своїм звичайним життям. І лише одна особа знаходиться за ґратами, відбуваючи покарання у виді трьох років позбавлення волі.

Незважаючи на те що Верховна Рада визнала ДНР/ЛНР терористичними організаціями, та й назва "АТО" формально не залишає сумнівів у цьому – не всі суди так вважають. У вироках найчастіше зустрічаються такі визначення – "самопроголошена республіка ДНР/ЛНР" або "незаконне збройне формування ДНР/ЛНР". Лише у двох вироках по Сумській області сепаратисти названі сепаратистами, а ДНР/ЛНР – терористичними організаціями.

Ще гірша ситуація із притягненням до відповідальності за державну зраду – лише 4 вироки з березня минулого року. Серед засуджених за зраду Україні ви також не побачите генералів чи колишніх депутатів, бо серед них традиційно прості люди – директор сільської школи, голова ОСББ, солдат Нацгвардії та старший лейтенант ЗСУ.

4. Наслідки безкарності

Україна знаходиться в стані постійної загрози окупації наступних територій.

АТО – читай, війна – триває. Ворог продовжує схиляти на свій бік українських громадян та їхніми руками руйнує нашу державу.

Саме зараз вкрай важливо, аби сепаратистів та зрадників притягали до відповідальності.

І справа не лише в карі. Справа в позиції влади, яку вона транслює суспільству. Жоден державний службовець – сепаратист чи зрадник – не покараний. Натомість притягнуто до відповідальності півтора десятки безробітних, про людське око, а потім іх звільнено від відбування покарання.

Влада своєю млявістю та нейтралітетом щодо сепаратистів і зрадників просто збільшує їх кількість. Адже до них долучаться ті, хто, проживаючи на контрольованій Україною території, утримувався від активної допомоги ДНР/ЛНР через те, що наївно боявся кримінальної відповідальності та переслідувань.

Виходить, боятись нема чого...

Анна Маляр, спеціально для УП