Які герої нам потрібні?

Останніми десятиліттями Квітну неділю почали вважати святом молоді.

У церковних осередках того дня збирається багато молодих людей, для яких ієрархи готують відповідні звернення, а сама молодь складає якісь свої програми святкування. Часто –  і ті звернення, і роздуми самих учасників – мають за тему: а що далі? Який життєвий шлях вибрати?

Це властиве для молодих людей запитання. Бо час дитинства та юності, коли вони перебували під опікою батьків, – минув і треба приймати доленосні рішення.

У цей період життя саме вибір професії, фаху чи взагалі роду заняття є темою розмов і пошуку порад. Наміром автора цих рядків є не радити, на який життєвий шлях ступати, а як ставитися до вибраного стану.

Є різні мотивації, якими молода людина може керуватися, роблячи свій вибір. Тут маємо на думці ситуацію, коли хлопець чи дівчина самі роблять свій вибір, бо трапляється, що батьки нав’язують дітям якесь рішення.

Аргументи, які наводять батьки, зазвичай є мудрими або щонайменше такими виглядають. Добрий заробіток, вигода, престижне становище, родинна традиція можуть спонукати батьків майже насильно скеровувати молоду людину в таке русло, яке їй цілком не підходить. Таке батьківське нібито благородне насилля часто робить дитину нещасливою на все життя. Що менше такої "батьківської любові" – то краще.

Проте далеко не завжди можна вважати справді задовільним самостійний вибір молодої людини. Мотивації вибору напрямку навчання, а пізніше професійної діяльності можуть бути різними, але не завжди гідними. Ідеться передусім про спеціальності, які популярні через те, що в них можна доробитися.

Це може бути професія, студійна підготовка до якої не вимагає великих зусиль; це може бути шлях до популярного та престижного становища без відповідного інтелектуального підґрунтя; це може бути – прикро навіть про таке подумати – форма діяльності, яка приносить нечесний заробіток, принаймні в уявленні того, хто її вибрав.

Досить роздумувати про погане, негідне. Хочемо радше звернутися до того, що найкраще.

Живемо в час війни і часто справедливо говоримо про героїзм тих, хто готовий наразити або навіть віддати своє життя за ближніх. Це герої.

Але є також інша категорія героїв, про яку не часто думаємо чи говоримо. Хто це?

Це молода людина, яка в будь-якій ділянці навчання має перед очима не власну користь чи вигоду, а добро ближнього.

Це людина, яка сумлінно, не шукаючи будь-яких викрутів, старається опанувати свою спеціальність.

Це людина, яка навіть тоді, коли має нагоду працювати та заробляти на чужині, своє знання, набуте в Україні чи за кордоном, використовує в рідному краю на користь своїх співвітчизників.

Це людина, яка старається не тільки сумлінно виконувати свої обов’язки, а й, використовуючи власні таланти, поширювати базу професійного знання.

Наш народ мріє, щоб кожний, хто зі зброєю в руках боронить своїх співвітчизників, був визнаний героєм. Але наша суспільність в усіх своїх прошарках повинен усвідомити, що для належного розвитку нашої країни та держави потрібні також, назвімо їх так, герої навчання.

Щиро надіємося, що наші молоді люди, студенти захопляться таким ідеалом і внесуть свою лепту в загальне благо рідного народу.         

+ Любомир (Гузар), для УП