Ось тобі, бабцю, і "Юлін день"!

Новий метод знищення селянства тепер називається "фермеризація".

Кріпаки свого часу мали право восени, у день святого Юрія, переходити від одного поміщика до іншого – був такий "Юріїв день". Скасував його Борис Годунов, відтоді й звучить широко відоме прислів'я.

Невідомо, як він учинив би, якби тоді існувала Конституція, що забороняла б звужувати, знищувати існуючі права та свободи. І хтозна, чи був би ліквідований той день селянської свободи.

Минуло понад 400 років, часи деспотизму відійшли в історію. Держави тепер здебільшого начебто правові й демократичні. Але деякі можновладці, принаймні в Україні, поступають із правами людей, як Тузик із грілкою.

Один з останніх прикладів – намір скасувати право селян на продаж виробленої у власних дворах сільськогосподарської продукції, чітко прописаний у законопроекті №1599. У його назві ви не побачите на це скасування й натяку. Навпаки, там демагогічно декларується висока мета "сприяти створенню індивідуальних і сімейних фермерських господарств".

Але істинна суть законопроекту саме в тому, щоб заборонити селянам вільний продаж надлишків виробленої у власних дворах сільськогосподарської продукції й таким чином примусити їх розпочати підприємницьку діяльність.

Ось таке "сприяння"!

Без перебільшення, це порушення права селян на життя й замах на знищення українського села. Адже ця примусова "фермеризація" стовідсотково призведе до різкого скорочення виробництва продовольства в сільських дворах, їх доходів і самого існування.

Безсумнівно, не хоче селянин масово перетворюватись на бізнесмена. Бо якби хотів, то й зараз міг би створити фермерське господарство як індивідуальне, так і сімейне, як мале, так і середнє, і велике – чинний закон "Про фермерське господарство" дає для цього всі можливості.

А не хоче цього селянин, у першу чергу, через саму ж державу – читай політиків і чиновників, – яка створила такі умови ведення підприємницької діяльності, що легше в петлю лізти, ніж бізнес вести.

І не треба морочити нам голови про те, що тепер уже буде по-іншому, що законодавство буде європейським – ми вже бачимо, як воно, з подачі кабміну, стає дедалі більш нелюдським ніж було.

"Дефермеризацію", тобто колективізацію, більшовики робили в 30-х роках минулого століття, коли силоміць заганяли селян у колгоспи.

"Фермеризацію" в незалежній Україні також уже один раз зробили, в 90-х роках, для чого знищили колгоспи й радгоспи: замість того щоб розумно реформувати їх, зберегти цілісні земельно-майнові комплекси, які працювали б на селян-співвласників нових агрофірм. І заради такого ж, як зараз, "сприяння створенню фермерських господарств" порвали підприємства, які будувались десятиліттями, перетворили їх на руїни, кинули село напризволяще.

Селяни тоді залишились без роботи, без зарплати, без жодної підтримки з боку держави – виживай, як хочеш. Вижили. Двадцять років животіли на злиденній орендній платі та на присадибному господарстві, сприяючи й агробізнесу піднятись, і продовольчій безпеці країни.

За таких умов, число домогосподарств, які годують себе, дітей-онуків у містах і дещо продають – з року в рік скорочується. Сільська молодь не хоче займатись маловигідною й середньовічно-каторжною працею.

Якщо тенденцію не змінити, українське село скоро не те що продовольства місту не даватиме – а саме до міста із простягнутою рукою піде!

І ось, замість реальної підтримки, яка дійсно потрібна селянам, їх у чергове вирішили "нагнути", позбавити засобів для існування, затіяли примусово зробити бізнесменами – і зробити ще однією "годівничкою" для чиновника, адже ціна корупційно-хабарницького питання мінімум півмільярда доларів.

Нову "фермеризацію" псевдореформатори-автори законопроекту подають як крок до підвищення якості селянської продукції, мало не до досягнення її європейської конкурентоспроможності.

Але це є повною маячнею: від того, що селянин зареєструється бізнесменом, у нього в подвір'ї нічого на краще не зміниться. Навпаки, погіршиться. Бо навіть ті копійки, які він зараз має від продажу частини виробленого, він буде змушений на реєстрацію й ведення бізнесу потратити, а не в господарство вкласти.

Дехто з керівників МінАПК каже, що на нові назви європейський спонсор клюне, дасть гранти сімейним фермам – чудово!

Тільки для чого з метою отримання декількох сотень або навіть тисяч грантів – знищувати близько п'яти мільйонів селянських домогосподарств?!

Можна зробити набагато простіше й абсолютно безболісно: просто назвати нинішні особисті селянські господарства, присадибні господарства, домогосподарства й навіть існуючі малі ФГ – одним словом, усіляку господарську діяльність селянина чи селянської сім'ї – індивідуальним, або сімейним, або євро-, або міні- фермерським господарством.

Називай саме так, як подобається спонсору, під що він гроші дає – і все.

З точки зору відповідальності за якість продукції, нема жодної різниці, хто її виробив: зареєстрований чи незареєстрований фермер, простий селянин – вимоги до всіх мають бути однаковими. Незареєстрований у якості суб'єкта підприємницької діяльності селянин є таким самим учасником цивільно-правових стосунків, як і зареєстрований.

Але головне ось що: негайно потрібно сформулювати й затвердити нові пріоритети державної аграрної політики.

І головним серед них повинна бути державна допомога селянину. Не грошова – матеріальна, на частково відплатній основі. Селянину треба дати примітивні модульні приміщення для утримання худоби, теплу воду, доїльний апарат, малу механізацію тощо – аби праця в домогосподарства стала сучасною, високотехнологічною, дохідною.

У кожному великому селі, або ж на декілька сіл, повинен бути молокоприймальний пункт, а то й молокопереробний цех, бійня, холодильник, переробні цехи. Усе це стандартизоване добро може вироблятися на державне замовлення, на українських підприємствах, дати нові робочі місця. А селянин зможе протягом декількох років відшкодувати державі половину вартості "товарного кредиту" за рахунок доходів, які збільшаться.

За заготівельною справою затримки не буде, перекупляти в нас навчились гарно. Тепер треба буде лише призвичаїти до торгівлі самих селян.

Ось у чому полягає державна задача – у створенні умов для розквіту господарювання в кожному домогосподарстві, а не в їхньому знищенні.

Справжній український фермер, якщо вже хочемо називатись на закордонний лад, проживає в кожному сільському дворі. І не треба вкорочувати йому віку через заборони й примушення.

Як розказав мені один із співавторів законопроекту 1599, проштовхувати його для прискореного розгляду ходила до голови Верховної Ради Гройсмана сама Юлія Володимирівна Тимошенко, тому в назві статті і йдеться про можливий "Юлін день".

За іронією долі, голову нашої найбільшої парламентської фракції, без якої проект 1599 не зможе стати законом, звуть, як відомо, Юрієм.

Для того щоб не появився в Україні для селян такий "Юріїв день", адресую Юрію Віталійовичу й усім моїм колегам цю статтю.

Аркадій Корнацький, народний депутат України, спеціально для УП