Ми й дороги: хто кого?

Загибель Кузьми сколихнула всю Україну – від Львова до Севастополя. Глупа смерть на дорозі обірвала життя одного із творців сучасної української музики. Кожен скаже, що цього могло б не статися...

А я додам – цього не мало статися. Просто хтось не зробив свою роботу – не забезпечив безпеку дорожнього руху.

Офіційні втрати лише наших військових за вже майже рік протистояння путінським найманцям складають майже півтори тисячі. Водночас, як не сумно, за цей же час на дорогах України загинуло 7.000 чоловік, а ще 130 тисяч зазнали травм різної тяжкості.

Суто прагматично, з думкою про найвищу цінність – цінність людського життя – проблема безпеки дорожнього руху заслуговує на увагу не меншу ніж терористичні "ДНР-ЛНР". Припускаю, що запорукою подолання обох цих викликів є міцний тил, єдність і міжнародна підтримка.

Окрім статистики життя, нас закликає діяти статистика рейтингів: по безпеці дорожнього руху Україна пасе задніх не те що в Європі, а й у порівнянні з іншими пострадянськими країнами. Ця неприємність аж ніяк не сприяє нашій євроінтеграції. Та й на повноцінного "транзитера Євразії" не перетворює.

Отже, щороку на дорогах України гине людей більше ніж у повномасштабних бойових діях на Донбасі. На те є трирівневе пояснення:

1) недотримання ПДР: висока швидкість, неврахування погодних умов, керування транспортним засобом у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння;

2) поганий стан доріг та дорожньої інфраструктури; недосконале законодавство, що містить суперечливі приписи; недостатня підготовка водіїв;

3) відсутність цільових та скоординованих державних програм, які б включали не тільки боротьбу з порушниками Правил дорожнього руху чи асфальтування доріг, а й ґрунтовне, на науковому рівні, дослідження факторів смертності на дорогах та протидія їхньому впливу.

В Україні поки що, у кращому випадку, намагаються ловити "на радар" і проводити спецоперації "П'яний за кермом – злочинець", щиро при цьому сподіваючись зменшити кількість загиблих і постраждалих. Результат цих непродуманих та спорадичних акцій описаний вище. Однак, це не завадило державним органам подати за 2014 рік статистику кращу ніж за 2013-й: ці фокусники просто не стали враховувати дані по Криму та Донбасу після їхньої окупації. Мали право...

Юридичною мовою, дії держави щодо забезпечення безпеки дорожнього руху мають бути позитивними: не просто карати, а пояснювати, навчати й створювати необхідну інфраструктуру.

Тобто, діяти до того як відбулося порушення. Що, звичайно, не означає відмови від дійсного запровадження принципу невідворотності покарання, у тому числі – за допомогою технічних засобів автоматичної фіксації.

Переконаний, що найпершим кроком має стати реформування відповідного законодавства: закріплення поняття "безпека дорожнього руху", впровадження безпекових механізмів за європейськими стандартами тощо.

У зв'язку із цим зауважу, що Верховна Рада восьмого скликання зробила широкий крок назустріч покращенню безпеки дорожнього руху: у складі Комітету з питань транспорту було створено підкомітет із питань автодорожньої безпеки. Є всі підстави сподіватися, що цей підкомітет стане платформою для широкого обговорення проблеми безпеки дорожнього руху та якісного реформування відповідного законодавства.

Гостро критичним є повернення до автоматичної фіксації порушень Правил дорожнього руху: камера дістане кожного, і з нею не домовишся. Порушив – фотографія – штраф.

На дорогах повинна з'явитися нормальна, видима розмітка, уночі має працювати яскраве освітлення, а пішоходи й велосипедисти мусять подбати про світловідбивачі на одязі. Впевнений, що життя кожного коштує більше ніж жилет за 20 гривень.

Наступна критична думка не прозвучить популярно. Більшість експертів-активістів у сфері безпеки дорожнього руху:
– як правило, мають надто вузьке та не дуже професійне бачення проблеми;
– лобіюють чиїсь інтереси – як водиться, устами громади;
– та в багатьох випадках самі не є взірцями безпечного водіння.

На жаль, за останній час цих експертів суттєво побільшало в усіх сферах діяльності: радять президенту, хто має очолити Збройні Сили; радять Збройним Силам, куди й кому стріляти; радять снарядам, як летіти та в що поцілити. Також радять бойовикам "ДНР-ЛНР" куди піти – шкода, ті не слухаються.

Загалом вітаючи залучення громадян до управління державою, нагадую, що експеримент з "кухаркою Леніна" – провалився. Отже, пропоную всім кандидатам у кухарки для початку встати з диванів перед моніторами. Зокрема, так зробили небайдужі люди у Львові та Вінниці, започаткувавши якісні проекти із пропаганди безпеки дорожнього руху.

І головне: для вирішення проблеми безпеки дорожнього руху потрібні зусилля з обох боків – як із боку держави, так і громадян.

Тому, акселеруючи в межах міста, будь готовий, що під колеса стрибнуть діти – з-за автівки, запаркованої на переході. Просто ти дуже поспішаєш – а той, на переході, не мав іншого місця стати.

От тільки діти в цьому не винні.

Віталій Власюк, адвокат, партнер юридичної фірми "єПраво", спеціально для УП