Свобода слова в умовах війни

"Коли національна безпека й свобода вираження думки конкурують – безпека держави важливіша за свободу, оскільки безпека є неодмінною умовою здійснення всіх інших прав. Проте враховуючи величезне значення свободи вираження, необхідно скоротити до мінімуму її обмеження". З висновків комісії Винограда, яка розслідувала дії ізраїльського керівництва під час Другої ліванської війни

Де проходять межі свободи слова журналістів під час війни?

Українське суспільство нині активно шукає відповідь на питання: чи має право держава додатково обмежувати свободу преси при висвітленні воєнних дій? Чи не стануть можливі обмеження засобом згортання демократії в Україні, приховування правди та уникнення відповідальності високопосадовців?

Питання складні. Більше того, однозначної відповіді на них бути не може.

Але певні орієнтири все ж таки існують.

Сучасна історія переконливо доводить, що незалежно від рівня демократії в суспільстві, держава завжди додатково обмежує право на доступ та поширення інформації й свободу слова в умовах введення воєнних дій. Достатньо згадати дії британського уряду під час Фолклендської війни 1982 року чи адміністрації Білого Дому під час воєнних операцій в Іраку та Афганістані.

Звісно, що такі обмеження, як знову ж таки засвідчує історія, завжди призводили до численних зловживань як самих урядовців, так і військових.

Та попри це, і в Європейській Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, і в конституціях більшості держав світу – і Конституція України не є винятком – зазначається, що право на свободу думки і слова та право на збирання, зберігання та поширення інформації може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку.

Насамперед, такі обмеження стосуються інформації, яка містить державну таємницю. А це, у тому числі, відповідно до закону "Про державну таємницю", інформація про зміст стратегічних і оперативних планів та інших документів бойового управління, підготовку та проведення військових операцій, стратегічне та мобілізаційне розгортання військ, а також про інші найважливіші показники, які характеризують організацію, чисельність, дислокацію, бойову і мобілізаційну готовність, бойову та іншу військову підготовку, озброєння та матеріально-технічне забезпечення Збройних Сил України та інших військових формувань.

Проте віднесення такої інформації до державної таємниці здійснюється в спеціальному порядку й з обов'язковим включенням до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю.

У той же час, відповідно до 21-ї статті закону України "Про інформацію", до інформації з обмеженим доступом не можуть бути віднесені відомості про факти порушення прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб. А для обмеження доступу до інформації необхідною умовою є те, щоб шкода від оприлюднення такої інформації переважала суспільний інтерес у її отриманні.

Тож на що мають право журналісти при висвітленні воєнних дій?

Найкраще можна пояснити на досвіді Ізраїлю – країни, у якій ледве не щодня виникає суспільна дискусія щодо обмеження свободи слова в умовах воєнних дій.

Так от, комісія Винограда, яка розслідувала дії ізраїльського керівництва під час Другої ліванської війни в 2006 році, дійшла до висновку про необхідність перегляду вільної можливості доступу репортерів до місця воєнних дій і введення прямих репортажів із місця подій. За висновками комісії, такі репортажі мали негативний вплив на розвиток усієї військової компанії, у тому числі на велику кількість жертв серед ізраїльських військових.

Під час воєнної операції "литий свинець", здійснюваної проти палестинських терористів у 2008-2009 роках, уже діяли нові обмеження. Кількість людських втрат зменшилася, проте рейтинг Ізраїлю в оцінках свободи преси значно знизився.

Тобто, обмеженню насамперед повинні підлягати будь-які відомості, які можуть використовуватися при плануванні своїх дій.

В усіх інших випадках, кожний журналіст сам повинен оцінювати ступінь шкоди, яка може бути завдано внаслідок його репортажу й чи не буде така шкода більшою ніж суспільний інтерес. Адже розголошення інформації з місця бойових дій може коштувати життя військовим.

Ну й головне, щоб оцінка необхідності розголошення інформації здійснювалася, виходячи з інтересів власної держави.

Щоправда, думати чи розголошувати певну інформацію з лінії вогню, повинні не тільки журналісти, а й окремі командири-любителі піару...

Олександр Москалюк, КНУ імені Шевченка, спеціально для УП