Цього четверга
Цього четверга, 12 лютого, народні депутати збираються голосувати законопроекти про судову реформу, надзвичайну важливість якої розуміють усі.
Як громадянин України, на долі якого безпосередньо відбивається справедливість судової системи, і як суддя, якому належить ефективно в цій системі працювати, я дуже хотів би дізнатися три речі.
1. До двох законопроектів – 1497 та 1656 – внесені 4014 поправок і внесені пропозиції більше 100 членів робочої групи, яку для надання і розгляду пропозицій до законопроектів комітет ВР створив минулого тижня.
До голосування цього четверга комітет, який повинен розглянути і прийняти рішення стосовно ВСІХ поправок, засідає ОДИН раз, початок о 15-00.
Навіть якщо витратити на розгляд кожної поправки 1 хвилину, що нереалістично мало – виходить трохи більше 66 годин.
Як народні обранці збираються встигнути зробити це до четверга – якщо тільки вони не хочуть свідомо ігнорувати вимоги Регламенту?
2. Громадські експерти, представники міжнародних організацій, правники – всі наперебій говорять про те, що настільки важливий проект обов'язково повинен бути відправлений до Венеційської Комісії для оцінки.
Чому ці вимоги ігнорують – якщо тільки той, хто приймає рішення, не боїться отримати від ВК розгромний висновок?
3. Коаліційна угода Верховної Ради VIII скликання, яку підписали представники фракцій, що загалом налічують більше 300 народних депутатів, передбачає зменшення політичного впливу на суди.
Натомість, законопроект №1656, взятий за основу за рішенням комітету, передбачає суттєве збільшення повноважень президента щодо судової влади, зокрема, в частині ліквідації судів і переведення суддів до судів вищого рівня. Окрім того, що таке збільшення повноважень не відповідає Конституції України, воно суперечить коаліційній угоді.
Чи дійсно народні депутати свідомі того, ЗА ЩО вони збираються голосувати – чи їм просто байдуже й вони готові порушувати Коаліційну угоду і Конституцію України?
В дуже імовірному випадку прийняття проекту № 1656 фактично без змін – бо якісно опрацювати всі поправки в депутатів, очевидно, "забракне часу" – на нас очікуватиме щонайменше надання президентові можливості "розпустити" будь-який суд власним одноосібним рішенням, а також одноосібно вирішувати питання зростання суддів кар'єрними сходинами до вищих судів, які остаточно вирішують усі важливі державні справи.
Гучним заявам політиків про те, що ці повноваження – виключно церемоніальні, вірити, на жаль, не доводиться.
Вищий адміністративний суд України у своєму рішенні від 24 липня 2014 року чітко визначив, що в питаннях переведення суддів Вища кваліфікаційна комісія суддів – лише дорадчий орган, і її рішення не мають жодного значення, якщо президент матиме іншу думку: "…остаточне вирішення питання щодо переведення судді … є компетенцію Президента України, тоді як подання Вищої кваліфікаційної комісії суддів України має виключно рекомендаційний характер".
І нарешті.
Науково доведено, що між реальною, на противагу декларованій, незалежністю суддів від політичної влади і економічним зростанням держави є пряма залежність.
Іншими словами, чим більш незалежним від політичної влади є суди, тим вищим є добробут громадян. Це є логічним, враховуючи очевидну різницю для іноземного інвестора між "у нас закон рівний для всіх" і "закон як такий у нас не діє, а все вирішують партійні боси".
Очевидно, що посилення залежності судів від політиків (і президента, і парламенту) прямо призведе до ще більшого зубожіння нації – окрім посилення свавілля влади й безправності простих людей.
Для того, щоб уникнути такого сценарію, потрібно:
1) не поспішати голосувати законопроект, не розібравшись хто і що пропонує: як з 4014 поправок визначити – яку брати до уваги, а яку – ні?
2) відправити на повторне друге читання і доопрацювати законопроект з урахуванням поправок народних депутатів, виключивши положення, що суперечать Конституції та Коаліційній угоді;
3) відправити доопрацьований законопроект для хоча б попереднього висновку Венеційської комісії, яка з огляду на терміновість реформи зможе надати його за скороченою процедурою, й урахувати її зауваження.
Тільки тоді можна буде говорити про належний законодавчий процес, врахування думки громадських експертів, а головне – про відповідальний підхід політиків перед народом в одному з найважливіших напрямів реформ. Тільки тоді можна буде з упевненістю говорити про те, що політики керуються передусім правами і добробутом громадян, а не власними політичними інтересами.
Але чи готові до цього політики? Голосування цього четверга покаже.
Як і завжди, питання, висвітлені в цій статті, а також інші, які стосуються судівництва й судової реформи, готовий обговорювати у фейсбуку і твіттері.
Михайло Жернаков, суддя Вінницького окружного адміністративного суду, експерт Реанімаційного пакету реформ, к. ю. н., спеціально для УП
