Суди: Час збирати каміння

Відповідно до результатів нещодавнього опитування Фонду "Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва", баланс довіри/недовіри українців до українських суддів за останній рік погіршився з -52% до -72%, маючи такий же показник, як і російські ЗМІ. І це при тому, що минулого року за часів Віктора Януковича суди вже сприймалися як кишенькові органи виконавчої влади, які можуть прийняти будь-яке рішення, не переймаючись такими дрібницями як верховенство права.

Результати соціологічного дослідження показують, у якій сфері нинішній владі можна поставити оцінку "незадовільно" у річному атестаті 2014 року. Також вони демонструють, яка сфера вимагатиме негайних кроків уже в січні 2015 року.

Створюючи в липні 2014 року Національну раду реформ, Петро Порошенко визначив судову реформу однією з найбільш пріоритетних. З того часу пройшло вже майже півроку, а зміни до Конституції в питані судової влади "ще й досі не на столі" у президента.

Судова реформа гальмується і самими суддями, і політичною елітою, оскільки їх повністю задовольняє існуючий стан речей. Конкретні питання на кшталт того, яким має бути навантаження на суддю, як відбуватиметься його професійна підготовка та як перевести заяви про незалежність судової влади з декларацій у дії, залишаються без відповіді.

Суди в Україні ніколи не були незалежною гілкою влади. Вони часто ставали зручним інструментом боротьби парламенту проти президента чи президента проти парламенту. За часів президентства Віктора Януковича суди активно використовувалися для переслідування інакомислячих, маніпуляцій із результатами виборів і заборони масових зібрань.

Неможливість захистити себе за допомогою юридичних засобів, тобто відсутність верховенства права, стала однією із причин Революції гідності.

Покарання суддів, причетних до прийняття завідомо незаконних рішень, гарантування незалежності судової влади та попередження будь-яких проявів корупції в цій системі були чи не основними вимогами післяреволюційного періоду. Однак зміни загальмували через опір самої системи і небажання політичної еліти позбутися такого зручного інструменту легалізації своїх рішень, як суди.

8 квітня 2014 року Верховна Рада прийняла закон "Про відновлення довіри до судової влади в Україні", який автоматично звільнив усіх голів судів із посад і визначив, що на адміністративні посади судді обираються колегами.

Ухвалення закону не принесло результатів, оскільки невдовзі 80% голів судів були поновлені на посадах через рішення колективу. Деякі судді, які втратили посади в Конституційному суді й Вищій раді юстиції, повернулися на посади через рішення Вищого адмінсуду. Крім того, у травні 2014 року група депутатів подала звернення до КС щодо визнання цього закону неконституційним.

На підставі цього закону було створено Тимчасову спеціальну комісію з перевірки суддів загальної юрисдикції.

Станом на 10 листопада 2014 року комісією розпочато 88 перевірок суддів. Лише стосовно двох осіб матеріали направлені до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, ВККС, стосовно восьми – ухвалено висновки про порушення присяги судді, які направлені до Вищої ради юстиції. Навіть ці кілька суддів уже встигли оскаржити згадані рішення, а тому кадрові чистки судової влади продовжують гальмуватися.

Рішення щодо покарання та звільнення суддів приймаються Вищою радою юстиції й Вищою кваліфікаційною комісією суддів. Закон "Про відновлення довіри" звільнив членів цих органів, а нових призначити так і не вдалося. ВККС отримала кворум для засідань лише на початку грудня.

Чи не єдиним ґрунтовним напрацюванням у питанні судової реформи став відповідний розділ у коаліційній угоді, підписаній у листопаді 2014 року. Хоча публічного обговорення концепції судової реформи не відбулося, автори коаліційної угоди доволі комплексно презентували бачення змін у цій сфері.

Зокрема, добір на суддівські посади відбуватиметься лише за конкурсом, будуть сформульовані критерії доброчесності та затверджено вимогу щодо відповідності витрат кандидатів на посаду судді та членів їх сімей їх доходам. Діяльність суддів регулярно оцінюватимуть, а закон визначить чітку процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

Верховному Суду повернуть важелі впливу, забрані в цієї інституції в часи Віктора Януковича.

У кримінальних справах планується використовувати суд присяжних.

Автори угоди обіцяють запровадити ефективні правові механізми дотримання строків розгляду в судах, а також удосконалити процес виконання судових рішень, коли відповідальність за невиконання судових рішень буде посилена, а також створено стимули для їх добровільного виконання.

За словами Олексія Філатовва, заступника АП з питань судової реформи, найближчим часом будуть прийняті законопроекти, які передбачають, що судова реформа пройде в два етапи: перший стосуватиметься формування суддівського корпусу через переатестацію, а другий – відповідних змін у Конституцію.

Водночас розробники судової реформи не пояснили низку важливих аспектів, а саме:
– яким чином буде забезпечено професійну підготовку суддів;
– незалежність суддівського самоврядування;
– та зменшення кількості справ на одного суддю.

Без конкретних відповідей на конкретні питання реформу не те, що не вдасться реалізувати – її навіть не вдасться розпочати.

У цих питаннях для України корисним може стати досвід Грузії, де вдалося провести судову реформу навіть без звільнення більшості суддів.

Професійний рівень працівників грузинської Феміди забезпечується посиленими вимогами до їхньої кваліфікації та постійними програмами навчання. На противагу Україні, де суддею може стати громадянин старше 25 років, який має вищу юридичну освіту та три роки стажу, у Грузії ключовими вимогами є віковий ценз у 30 років і юридичний стаж не менше п'яти років. Аплікант має пройти відбір у Вищу школу юстиції, де навчатиметься десять місяців. Крім теорії, він проходитиме практику при діючому судді, який потім пише характеристику на свого підопічного.

Лише за умови позитивної характеристики та складання внутрішнього екзамену кандидат допускається до конкурсного відбору на посаду судді. Але навіть після отримання посади кожен суддя має двічі на рік проходити курси у Вищій школі юстиції.

Автономія судової влади в Грузії гарантується тим, що більшість у Вищій раді юстиції тут становлять професійні судді: дев'ять членів обираються конференцією суддів, п'ять – парламентом і лише один – президентом.

Для порівняння, в Україні ВРЮ складається з 20 членів: Верховна Рада, президент, з'їзд адвокатів, з'їзд суддів, з'їзд юридичних навчальних закладів призначають по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури – два члени, тоді як генпрокурор, міністр юстиції та голова Верховного суду є членами ВРЮ за посадами.

Щодо зменшення кількості справ, у Грузії вдалося розвантажити Верховний суд на 35-40% завдяки запровадженню принципу допустимості, коли кінцевою інстанцією є апеляція, а ВС займається роз'ясненням судової практики та вирішує суперечливі справи. Кількість справ у судах загальної юрисдикції зменшилася завдяки запровадженню обов'язкової медіації в спорах між членами сім'ї, сусідами та з питань поділу спадщини.

Своєю бездіяльністю й порожніми заявами про пріоритетність реформ українська влада може повністю дискредитувати саме поняття реформ.

Українське суспільство та міжнародні партнери вимагають від нового старого уряду Арсенія Яценюка конкретних дій і результатів, а не декларацій. Ціною непроведення судової реформи стане втеча іноземного капіталу із країни, відсутність довіри громадян до державних інституцій і погіршення й без того негативного інвестиційного клімату в країні.

Ярослав Ковальчук, МЦПД, спеціально для УП