Про забезпечення приватних інтересів в системі органів держуправління
Принципи формування системи органів державного управління в попередні роки викликають багато запитань. В першу чергу, через підходи до їх створення. Це і підбір кадрів за кумівським принципом, і сама структура державного управління – за принципом, необхідно створити, бо є потенційний керівник.
Нині ситуація принципово змінилася, принаймні на словах. В ЗМІ експерти дебатують щодо пошуку шляхів побудови видозміненої системи органів держуправління за формулою: Функція-Компетенція-Відповідальність.
Але й такий підхід не позбавлений недоліків. Адже він ніяк не враховує інтерес самого управлінця, без чого апріорі годі очікувати чесної, ефективної і самовідданої праці.
Так от, про інтерес. Зважаючи, що ми не відмовилися від побудови держави з ринковою економікою, хоч по факту маємо суттєві відхилення теорії від практики, в основі будь-якої діяльності, в тому числі, і в сфері державного управління, має лежати гривневий еквівалент.
По-перше, величина заробітної плати управлінця не повинна викликати саркастичної посмішки. Дешевий управлінець дуже дорого обходиться платнику податків. Проте оплата має здійснюватися за фактично виконану роботу, а не за те, що посадова особа вісім годин на добу гріє крісло.
Як варіант, оплату праці управлінця можна розбити на дві частини: одна – значно меншої величини, за займану посаду; друга – за позитивний ефект у будь-якій формі, перерахований в гривневий еквівалент, у розмірі відповідного відсотка.
При цьому, якщо управлінець протягом півроку чи, максимально рік, не мав підстав для отримання надбавки, він в безапеляційному порядку звільняє займану посаду.
По-друге, просування чиновника по ієрархічних щаблях має здійснюватися з низу до верху – з низових посад мають починати всі, навіть дуже достойні.
Взагалі реальна можливість ієрархічного просування є одним із найбільших мотиваторів.
Не зайве було б розробити хоч би орієнтовну матрицю кар’єрного росту управлінця з зазначенням мінімальних і максимальних строків знаходження без руху.
Звісно, для переміщення особа має оволодіти певним набором вмінь і знань. Правило просте: або на верх, або на вулицю.
По-третє, посадовою інструкцією управлінця має бути передбачена можливість, бажано обов’язок, не лише кар’єрного, але і творчого росту, а отже і підвищення кваліфікації.
Форми різні: додаткове навчання, участь у науково-практичних конференціях, симпозіумах, семінарах, виступи і публікації у ЗМІ, наукові публікації, участь у розробці та реалізації стратегічних планів, розробці інвестиційних проектів, залучення інвестицій, внесення пропозицій щодо покращання інвестиційної привабливості, стану екологічної безпеки територій тощо.
По-четверте, формулу "краще менше та краще" ніхто не відміняв. Функціональні обов’язки управлінця мають вичерпуватися лише управлінськими діями і вони мають надаватися виключно на безоплатній основі.
Всі додаткові послуги, а надто – платні, мають бути виведені за рамки державного управління. Платі послуги не лише не властиві органам держуправління, вони підривають авторитет держави.
По-п‘яте, матеріально-технічне забезпечення діяльності органів державного управління повинно бути повним і достатнім для повноцінної роботи. Відповідно, кількість функцій державного управління в кожній галузі має визначатися за мінімально достатнім принципом.
Врахування інтересу управлінця покращить зацікавленість особи до більш ефективної, творчої, самовідданої праці, та сприятиме, шляхом природного відбору, залученню кращих представників суспільства до органів державного управління.
Відомий вислів "виживає сильніший" лежить в основі прогресу. Завдання суспільства створити умови, що спонукатимуть саме сильнішого добровільно вступати в чесну боротьбу за виживання, в тому числі, і в системі державного управління.
Сергій Хропот, для УП
