Кінець Верховної Ради восьмого скликання
Нічого не змінилося. У новій Верховній Раді все залишилося по-старому. Цього тижня одним із найцікавіших шоу на українському телебаченні було засідання парламенту восьмого скликання, на якому призначали новий уряд.
Втім, шоу розчарувало. Хепіенду не буде.
Розчарування №1 – кнопкодави серед нових облич
Коли кнопку "за сусіда" натискає якийсь колишній регіонал – то цю невиліковну хворобу в нього ще можна зрозуміти.
Але коли це роблять так звані нові обличчя – депутати від "Блоку Петра Порошенка" Олексій Гончаренко і від "Народного Фронту" Олена Колганова – це як мінімум перша надія, яка не виправдалась щодо цього нібито очищеного парламенту. При тому, що особливої необхідності кнопкодавити в них не було, це не було голосування на межі. Плюс один голос, мінус один голос – від цього результат не залежав.
Втім найбільший вирок цьому парламенту – навіть не те, що провладні депутати так нікчемно порушили Конституцію.
Найгірше – що їхні фракції й досі публічно не засудили й не покарали порушників. Найменшим покаранням за такі дії в післямайданному парламенті має стати виключення кнопкодава із фракції. Якщо цього не відбулося – значить, фракція із цим згідна. Мовчки, але згідна.
Нам, можливо, розказуватимуть про якісь "виховні" бесіди з порушниками або про усні попередження. У такому випадку в мене одне запитання – а що, коли один раз порушив Конституцію, то це ще не порушення?
Розчарування №2 – у парламентсько-президентській республіці парламент нічого не вирішує
29 жовтня прем'єр-міністр Арсеній Яценюк пафосно заявив, що жодної кулуарщини при призначенні міністрів не буде: "Кожен кандидат від відповідної політичної партії проходить процедуру публічних коаліційних слухань, які транслюватимуться в прямому ефірі – так само, як транслювалось призначення єврокомісарів".
Готовий поставити могорич тому, хто бачив публічні обговорення кандидатів у міністри бодай десь у прямому ефірі. Слова Яценюка в даному разі виявилися абсолютно пустопорожніми балачками.
Призначення міністрів відбувалось виключно кулуарно, а Верховна Рада продемонструвала, що вона так і не стала доступним для суспільства майданчиком обговорення рішень.
Народ України не побачив обіцяного обговорення кандидатів у міністри в прямому ефірі, тож були сподівання, що нових урядовців нам дадуть послухати хоча б перед призначенням у Раді. Але що це за люди, нам – у кращих традиціях режиму Януковича – зрозуміти так і не дали.
Ми ще добре пам'ятаємо стару Раду, яка була органом легітимізації рішень, що приймались поза її стінами. Це було погано навіть під час президентської форми правління.
Але, колеги з нової Ради, хочу вам нагадати – зараз парламентсько-президентська форма правління!
Українці обрали новий парламент, у них інші вимоги – і вони розраховують, що Рада стане тим вікном, через яке видно не результат кулуарних домовленостей, а справжній процес прийняття рішень, узгодження кандидатур і розуміння того, що ці кандидатури є найдостойнішими.
Чому людям не дали почути кожного міністра? Чому це відбулось якось скомкано, напівскандально, недороблено? Обговорення мало дати можливість не депутатам – а народу України зрозуміти, хто керуватиме державою найближчим часом.
Не хочу говорити нічого поганого про жодного з уже призначених міністрів, Дай, Боже їм сили й витримки. Але коли в парламенті їх ховають від народу – це завжди викликає недовіру. Це завжди означає, що все не так просто.
Засідання, на якому голосували за новий кабмін, показало: основна проблема й вирок цього парламенту – те, що його справжнє керівництво, як і за часів Януковича, знаходиться поза межами Ради. А керівництво парламенту в особі спікера Володимира Гройсмана сприймає це як належне.
При тому ще раз нагадаю – у нас уже парламентсько-президентська форма правління.
Гнітить, що мовчки проковтнули такий стан речей новообрані депутати. Були спроби якихось несміливих протестів, але вони були настільки слабкими й некваліфікованими, що не могли дати ніякого результату.
Ба більше – новообрані депутати були обмануті. Хоча судячи з усього, вони й раді були цьому. Адже ніхто з них не запротестував по-справжньому, не вийшов до трибуни, не склав депутатських повноважень.
А влада продемонструвала – і президент, і прем'єр, і керівництво ВР, на жаль, ані на півкроку не відступили від тих звичаїв, які панували в сфері прийняття рішень раніше. Ті самі кулуарні домовленості, ті самі прийняття рішень в останню ніч, ті самі призначення людей на посаду галузевих міністрів, коли вони до цих галузей не мають ніякого стосунку.
Розчарування №3 – депутати-флюгери
Ще одна річ, яка бентежить, – це позиція окремих депутатів, які не зовсім уявляють собі, що таке бути членом фракції, і що таке бути членом коаліції. Під час голосування за уряд для декількох депутатів було припустимим голосувати всупереч рішенню фракції.
При цьому я не кажу, що рішення фракції обов'язково правильне. Кажу про інше. Не можна голосувати "під куполом" всупереч рішенню фракції й при цьому залишатися її членом.
На засіданнях фракції, коли приймаються рішення, кожен депутат має право висловити свою думку, агітувати інших колег стати на його сторону. Але у випадку, коли фракція більшістю голосів приймає рішення, у нього залишається тільки два варіанти виходу із ситуації – або змиритися, або виходити із фракції.
В іншому випадку депутат займає позицію флюгера: де мені особисто вигідно – я член провладної фракції, а де це потрібно для мого особистого рейтингу, на майбутнє – я голосую проти рішення фракції.
Чому я на цьому акцентую? Бо це ті речі, які не дають можливості вважати новообраний парламент справді новим, який хоч чимось, крім прізвищ, відрізняється від попередніх парламентів по своїй суті.
Віктор Матчук, народний депутат України шостого скликання, спеціально для УП
