Від Жанаозену до Майдану
Трагічні історичні події повторюються, якщо з них не робити висновків. Ростріл мирної демонстрації у казахстанському Жанаозені у 2011 та слабка реакція міжнародної спільноти на ці події стали провісником ще більш масштабного злочину на Майдані в Києві цього року.
Страйк за достойну оплату праці, який розпочали працівники нафтової промисловості регіону в травні, через сім місяців обернувся однією з найбільших трагедій пострадянського простору, в тому числі – для України.
Лише за офіційними даними, внаслідок зіткнень між протестувальниками та спецпідрозділами поліції 16-17 грудня 2011 року 16 осіб загинули та 108 були поранені. За даними громадських активістів і незалежних журналістів, кількість вбитих становить 70 осіб, а поранених – 500-800.
Перші сигнали трагедії з’явилися ще 15 грудня. На площу, де з весни перебували протестувальники, почали звозити юрти для ярмарку з нагоди Дня незалежності, який Республіка Казахстан святкує 16 грудня.
Наступного дня об 11 годині на площу заїхав перший автомобіль з продуктами для юрт, який протествальники перекинули. Приблизно в той же час на встановленій міською владою сцені голосно включили музику, щоб заглушити шум від масових безладів, після чого окремі мітингарі добралися до сцени та почали перекидати колонки, підпалили святкову ялинку
Міліція відступила з площі. Хтось підпалив офіс місцевої нафтодобувної кампанії та акімат (міську адміністрацію), почалися погроми магазинів родичів міського керівництва та банків.
Спецпідрозділи поліції пострілами відігнали протестувальників від міської адміністрації та вивели акіма. Ніхто і не думав втікати, вважаючи, що патрони холості або травматичні...
Близько 16.00 поліція розосередилася площею та відкрила стрілянину по учасниках демонстрації. Одними з перших, хто повідомив про трагедію світу, стали опозиційні медіа. На аматорському відео, яке транслював телеканал "К+" видно, як казахстанські спецпризначенці стріляють по протестувальниках та добивають поранених:
Наступного дня, 17 грудня 2011 року, з вимогою припинити застосування зброї проти демонстрантів в Жанаозені виступили місцеві мешканці селища Шетпе. По них теж відкрили вогонь. В результаті – одну людину було вбито та 10 поранено.
Далі було введення надзвичайного стану в регіоні президентом Казахстану Назарбаєвим, протести громадськості у Алматі та інших містах, масові арешти та застосування тортур щодо учасників протесту.
Ані США, ані європейські структури не спромоглися на більше, ніж заявити про свою "стурбованість" відразу після подій в Жанаозені. Заклики ж правозахисних організацій щодо проведення незалежного міжнародного розслідування подій не були почутими.
Україна також ніяк офіційно не відреагувала на події в Казахстані (що не дивно за умов правління "зрілого" Януковича). Але і громадськість не звернула на це особливої уваги, "бо це ж десь далеко – в Азії".
Ось так в політичну практику пострадянських диктатур був введений новий інструмент боротьби з масовими демонстраціями - розстріл.
Вже з другої половини грудня спецслужби Казахстану розгорнули репресії проти громадських активістів та журналістів. Насамперед щодо тих, які висвітлювали протест в Жанаозені та надавали йому організаційну підтримку.
Так, був арештований редактор газети "Взгляд" Ігор Вінявський (згодом його звільнили після тематичної резолюції Європарламенту, обумовленої численними заявами міжнародних правозахисних організацій, в тому числі українського руху "Стоп цензурі!"), лідер партії "Алга!" (раніше – "Демократичний вибір Казахстану") Володимир Козлов, активістка Роза Тулєтаєва та інші.
Були закриті видання "Голос Республіки", телеканал "Стан", портал "Гульжан.орг".
За декілька місяців посилився тиск на закордонну політичну діаспору, зокрема – на ближче оточення політика та бізнесмена Мухтара Аблязова, який надавав фінансову допомогу опозиційним медіа та громадсько-політичним об’єднанням.
Дружину останнього, Алму Шалабаєву, казахстанські спецслужби згодом викрадуть в Італії, що спровокує масштабний політичний скандал та ледь не призведе до розпаду правлячої коаліції. Після офіційних вибачень італійської влади та міжнародного тиску на Астану їй дозволять залишити Казахстан.
Самого Аблязова за сприяння Путіна та Януковича оголосять в міжнародний розшук (від імені Росії та України відповідно), в якому він знаходиться досі.
Нам пощастило, що Майдан не став призабутим Жанаозеном, а сьогодні ми дискутуємо про тонкощі реформ, а не організовуємо протести на звільнення власних політв’язнів.
Ми дуже радіємо кожному слову міжнародної підтримки, навіть якщо воно озвучене третім заступником прес-секретаря міської ради європейського/американського містечка.
Та дуже переймаємося, якщо ці слова обмежуються однією "стурбованістю" та не реалізуються в конкретних діях.
Але що ми самі робимо для того, щоб змінювати світ під власні інтереси та підтримувати тих, хто так цієї підтримки потребує?
Навіть якщо це "десь далеко – в Азії".
Андрій Вальчишин, для УП
