Закони про особливий статус: помилка чи тактична перемога
4 листопада, на своєму засіданні Рада національної безпеки і оборони ухвалила рішення рекомендувати президенту внести до Верховної Ради законопроект про скасування особливого режиму самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей.
Прийняття цих законів 16 вересня викликало жваву дискусію в Україні. Зокрема у матеріалі "Рокова цифра "16" для України" я застерігав, що цими законами фактично встановлюється путінський режим на Донбасі, але фінансувати цей режим і російських диверсантів мають українці.
Але давайте розберемося по черзі.
З позитивів Мінської угоди і законів від 16 вересня влада може зарахувати собі наступні бонуси: проведення парламентських виборів, зменшення кількості жертв і, начебто, виграний час для налагодження обороноздатності військ і території.
В міжнародному контексті такі дії президента Порошенка продемонстрували націленість України на мирне врегулювання конфлікту.
Негативів значно більше. Отже, Україна втратила територію в напрямку Маріуполя, через порушення режиму тиші російськими диверсантами. Влада дала можливість Росії також підвищити боєготовність своїх сил, про що свідчить останні дані про накопичення російської техніки в зоні АТО.
Влада дала можливість Росії поставляти на нашу територію будь-що під видом гуманітарних конвоїв. Влада дала можливість провести вибори в Луганській і Донецькій областях, що допомогло Росії фактично легалізувати органи місцевого самоврядування.
І все це відбувається за наші кошти, оскільки Україна продовжує здійснювати соціальні виплати, утримувати інфраструктурні об’єкти, а також освітлювати і обігрівати квазі-російські утворення – ДНР і ЛНР.
Фактично – створено Путінський режим на Донбасі, який фінансується і в подальшому буде фінансуватися українцями, виходячи з останньої заяви Яценюка про те, що Київ і надалі буде постачати енергоносії на території підконтрольні Путіну.
Очевидно, що позиція влади щодо поведінки в АТО вплинула на хід подій, але, в цілому, оцінити позитиви чи негативи законів від 16 вересня зможемо пізніше.
Перші підсумки зробимо після спроб Росії прорватися по суходолу до Криму. Якщо українська влада зупинить ворога, то час, який був отриманий для посилення обороноздатності і підготовки військ – це буде тактична перемога Порошенка.
В іншому випадку – це чергові "граблі" для української влади.
І тут правий був Бісмарк, коли говорив, що будь-яка угода з Росією не варта паперу, на якому вона підписана. Якщо ж під час військового загострення конфлікту миротворці з Європи не вступляться за Україну – це провал усієї дипломатичної політики президента.
Українська влада з 22 лютого не націлена залучати внутрішньо-український ресурс для стабілізації ситуації та виходу з суспільно-політичної, а тепер і військової кризи.
Усі перемоги уряду і АП зводяться до залучення чергового траншу МВФ і застосування санкцій до Росії з боку США і країн ЄС.
Влада потрапила в пастку, яка може бути вбивчою для України. Ми повністю довірилися нашим іноземним партнерам в урегулюванні конфлікту з Росією.
І коли урядам інших країн стане невигідно підтримувати Україну, ми залишимося один на один з ворогом. І наша економічна слабкість і невдоволення громадян діями влади, яке щоденно наростає, можуть стати для України фатальними. Такі приклади в історії України вже є.
Влада закрилася. Чиновники вперто не хочуть називати речі своїми іменами. Вони не хочуть сказати, що на Сході маємо війну, а не АТО; маємо диверсійні загони Росії, а не сепаратистів; маємо захоплені Росією райони Донецької і Луганської областей, а не ДНР і ЛНР.
Не можуть пояснити очевидні речі – що відбувається в країні і чого чекати. Влада досі не покарала вбивць Небесної сотні, політиків і офіцерів, які завдали очевидної шкоди безпеці України.
Євроінтеграція зупинена, дії по очищенню і прозорості влади – неефективні. Як наслідок, бачимо повернення в українську політику реваншистських сил, що може призвести до повторення подій 2006 року, коли на ґрунті невдоволення діями проєвропейських політиків до влади повернувся Янукович і російський вектор.
Економічний тиск, який здійснюється через війну на Сході, стає непосильним для України. Уряд мав би створити всі умови для швидкого розвитку середнього і малого бізнесу, що дало б можливість оперативно створити нові робочі місця і наповнити бюджет, а не знищувати ініціативи громадян ще у зародку.
Натомість політики обговорюють коаліційні угоди з масштабними реформами, які, як показує практика, закінчуються нічим.
Що робити?
Після парламентських виборів і чергового "ляпаса" від Путіна, необхідно ввести військовий стан на Донбасі. Посилити інформаційну присутність України в європейському інформаційному просторі, а також вивести стратегічні об’єкти з південно-східних районів в центр і захід України.
Не складати коаліційні угоди які мають на меті реформувати все і вся, а перевести економіку в режим швидкого самовідновлення знявши надмірну зарегульованість. Чим більше українців стануть самозайнятими, тим краще для економіки і суспільно-політичного спокою.
Дати людям реальний інструмент впливу на владу, адже мешканці міст і сіл краще знають, хто у них є корупціонером і казнокрадом, ніж найкращий генеральний прокурор.
Громадяни мають отримати можливість "виганяти" негідників і допомагати владі очищатися, а не руйнувати країну з середини мітингами і протестами.
Як тільки сформується відповідальна влада і запрацює економіка, то Україні не страшні анi Путін, ані його диверсанти. А далі можна подумати і про відновлення ядерного статусу…
Ігор Курус спеціально для УП
