Реформи не для проформи

Українське суспільство як ніколи готове до реформ. Їхню необхідність красномовно доводять іноземні радники, зокрема Каха Бендукідзе.

Однак, замість люстрації і боротьби з корупцією маємо хороший "гудок" – закони з відповідними назвами.

Від законів і концепцій до реальних позитивних змін життя – чомусь колосальна відстань.

Нещодавно МВС оприлюднило стратегію реформування, у якій закладено перейменування на поліцію і, чомусь, демілітаризація.

Між тим, є дуже прості тести на щирість бажання реформуватися.

Приміром, досі співробітник ДАІ при ДТП заповнює два документи з двох сторін дрібним почерком, що триває близько 20 хвилин. За цей час багатьом водіям уривається терпець і вони платять хабар.

Просте скорочення протоколу, аби його можна було заповнити за 2-3 хвилини суттєво скоротило б корупцію та збільшило надходження до бюджету. Але такої простої і вигідної для країни реформи чомусь немає.

А скільки таких простих рецептів могли б полегшити життя бізнесу, у відносинах з яким, власне, і сконцентрована основна корупція!

По-перше, як неважко переконатися, переплати на держзакупівлях, хоч і скоротилися з часів Януковича, проте все ще переважно перевищують на 10-20% ринкову вартість. Тому час запровадити норму, що в разі здійснення державних закупівель за цінами, вищими від ринкових, різниця між ринковою і закупівельною ціною покриватиметься за рахунок особистих коштів та реалізації майна винних осіб.

Країні потрібні ще більш прозорі тендерні правила. А ще більш потрібна – відмова від держзакупівель як таких скрізь, де це можливо.

По-друге, потрібне запровадження практичного права громадян звертатися зі скаргами на конкретних чиновників з вимогою відшкодування збитків, завданих їхньою корупційною поведінкою.

По-третє, передача та продаж з державної і комунальної власності державних, комунальних земель та інших об‘єктів виключно на відкритих аукціонах, з надходженням виручених коштів до бюджету.

По-четверте, обов’язкові систематичні перевірки на детекторах брехні всіх чиновників, суддів та правоохоронців.

По-п’яте, необхідна легалізація методики провокування хабара як засобу виявлення потенційних хабарників. Приміром, громадянин добровільно приніс відеозапис з дачею хабара – отримай з коштів хабарника втричі-вп’ятеро більше за суму хабара.

Слід ввести заборону звільнення працівників правоохоронних органів протягом певного часу після успішного розслідування справи проти високо посадовців і депутатів. За затримання чиновника чи депутата на місці правопорушення правоохоронець має отримувати премію.

Трішки гіперболізуючи, якщо даїшники ставитимуть зірочки на свої авто за впійманих на гарячому депутатів, зв’язок влади з народом буде справді непорушним. І не кажіть, що це популізм – в США заради такого зв’язку правоохоронці затримували доньок Буша і родичів Обами.

По-шосте, слід запровадити чіткі соціально-економічні критерії, за якими керівники центральних органів виконавчої влади й місцевих адміністрацій автоматично звільнятимуться з посад у разі, якщо протягом певного часу не буде досягнуто прогрес у сфері їхньої відповідальності, або якщо відповідні територіальні одиниці потраплять на останні місця за показниками соціально-економічного розвитку.

Слід встановити пряму залежність між доходами державних службовців та зміною середніх доходів на душу населення по країні та регіону їхньої відповідальності.

По-сьоме, у судовій системі країни лише близько 9 тисяч суддів. Це означає, що кілька кадрових рішень, вибір правильної системи призначення та контролю суддів, можуть мати колосальну вагу. Тому в реформах прокуратури і судів не можна обмежуватися професійними середовищами, пов’язаних корпоративними зв’язками та корупцією.

Як і в армії, чесні бійці, що пройшли "курс молодого бійця" на суддю чи прокурора можуть бути значно ефективнішими за людей із системи. Тому слід розширити допуск до посад у правоохоронних органах та судах без профільної освіти, за результатами спеціальних курсів. Власне, очевидно, що систему не можливо зламати людьми системи.

Тому необхідний максимально широкий дозвіл обіймати суддівські посади для громадян, реформування процедури призначення суддів, встановлення системи багатоступеневого відбору суддівських кадрів, за якої кандидатури суддів пропонуються громадськими та професійними організаціями, а надалі відкидаються почергово державними органами та парламентською опозицією.

На часі посилення відповідальності суддів за завідомо незаконні рішення, запровадження можливостей відкликання суддів після серії випадків, скасованих судами вищих інстанцій, або за наслідками місцевих референдумів.

По-восьме, вже давно час гуманізувати кримінальну юстицію, зокрема за рахунок скорочення термінів покарання за правопорушення невеликої тяжкості до тижнів і місяців ув’язнення та різко посилити відповідальність за злочини проти особи. Убивство і крадіжка велосипеда мають каратися принципово по-різному. Тому що людина не велосипед.

По-дев’яте, потрібно запровадити максимально відкриті конкурсні добори керівників для управління об’єктами державної та комунальної власності, ефективність яких має регулярно перевірятися об’єктивними критеріями.

По-десяте, якщо влада хоче популярності, яка насправді суперважлива у воєнні часи, вона просто мусить дати суспільству інституційні механізми вирішення місцевих питань.

Для прикладу, слід запровадити механізм, за яким керівники місцевих адміністрацій автоматично відправлятимуться у відставку у випадку недовіри їм кваліфікованої більшості мешканців. Слід запровадити можливість визначати підписними кампаніями громадян, на що саме витрачати місцеві бюджети – на дороги, майданчики чи щось інше.

По-одинадцяте, дуже популярним стало б запровадження податків на великі спадки, елітне споживання, оподаткування операцій з акціями, цінними паперами тощо. Збільшення ренти на видобуток корисних копалин на території України. Скасувати міжнародні угоди, що дозволяють безподаткове виведення коштів в офшори.

По-дванадцяте. Хтось із давніх греків сказав, що справжня демократія можлива лише в малих полісах. Тому адміністративний розподіл країни на громади по 3-7 тисяч осіб, а у містах до 20, аби в кожній громаді була ключова інфраструктура, тобто школа, лікарня тощо і можливість громаді фізично зібратися.

Другий президент США Джон Адамс сказав, що рабство настає там, де закінчуються щорічні вибори. Якщо хочемо стабільності і оновлення, слід піти на запровадження американської моделі більш регулярних виборів.

Приміром, щойно у США пройшли вибори третини сенаторів із 100. Хоча їх обирають на шість років, вибори третини сенату відбуваються кожні два роки. Тому реформа Конституції має бути спрямована на те, щоб половина парламенту обиралася що два роки, із терміном депутатів чотири роки.

Безумовно, не можуть тривати так довго, як нині – п’ять років – повноваження органів місцевої влади. Для демонстрації можливостей депутатів і мерів на місцях легко вистачило б трьох років.

Аби вибори не були занадто дорогим задоволенням, перевести їх у дешевий поліграфічно-прямоефірний формат, коли телереклама заборонена, а за політичною незаангажованістю телеканалів слідкує всесильна наглядова рада.

Нарешті, супер-виклик для країни – медична реформа. З цим завданням мають проблеми навіть така супербагата країна, як США. Тому слід чесно порахувати можливості держави і залишити безкоштовною швидку медичну допомогу.

Для решти медичних послуг – кожному громадянинові автоматично відкрити картку, на яку кожного місяця з його доходів автоматично нараховуватиметься кілька відсотків, і з якої за визначеними цінами можна буде розплатитися за медичні послуги – свої або родини, друзів тощо.

Можливість обрання пацієнтами лікарів, конкуренція між лікарями гарантовано підвищить якість медичних послуг і відповідальність медичних працівників.

Чи легко такі реформи виписати в закони? Дуже важко, якщо мета – нічого не міняти, якщо звик писати виключно лобістські закони, якщо не розуміти, як працює законодавча норма.

Проте, ризик нереформування для країни величезний. Бо чим закінчуються спроби влити нове вино у старі міхи?

Тому зараз і президент, і прем’єр мають публічно оголосити, що буквально щодня вимагатимуть від підлеглих якісних ідей, як спростити регулювання економічної діяльності, покращити життя громадян тощо.

В країні є безліч корисних речей, які можна зробити вже зараз, навіть без серйозних витрат. Їхня реалізація покаже, що жити по-новому справді можна. А відсутність таких ідей у керівників чисельних колективів має розглядатися як профнепридатність, незважаючи на партійність.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП