Українська резервна армія
Коли сильний зі зброєю охороняє свій дім, тоді в безпеці його імення.
Євангелія від Луки 11:21
Війна – то явище деструктивне, в ній гинуть люди, тонуть в руїнах міста і села. Та навіть у цьому пеклі є відтінки світлого. Бо ж старі ідеї замінюються новими, людина виявляє волю до життя, проявляє найкращі якості.
Війна змушує думати про мир. Зрештою, коли руйнують твій дім, ти думаєш, яким буде новий. І яким будеш ти!
Війна в Україні, починаючи з Майдану, трагічного "іловайського котла" і до оборони Донецького аеропорту – показала, що є новий український феномен національного героїзму.
Це коли хлопці без зброї ідуть на зброю.
Коли наші заледве озброєні батальйони ведуть нерівні бої з сучасною військовою російською машиною війни.
Це страшно звучить: українські чоловіки готові воювати і гинути лише за те, аби перемогти.
Мова йде про хлопців, яких я називаю "Меркуціо", – це тип людини, яка не терпить нахабства, несправедливості, і заради правди та ближнього готова ризикувати власним життям.
Але чи маємо ми право ризикувати життями наших найкращих?
Обов’язок держави – забезпечити армію усім необхідним для ведення війни.
Але. Одні кажуть, що держава робить усе можливе й неможливе, і дійсно, за короткий час була створена воєнна сила, і ми маємо чималі успіхи в зоні АТО.
Інші ж вважають, що державні мужі, які відповідають за боєздатність армії, не тільки не все зробили, але й НЕ ТАК зробили. Звідси й численні втрати і поразки.
Втім, час і розслідування покажуть, хто і в чому винен.
Але ми не повинні забувати: війна є війною – бувають і перемоги, і поразки.
У тому "іловайському котлі" ми втратили багато життів, і ця страшна трагедія сталася тому, що в Україну увійшла регулярна російська армія – досвідчена і добре оснащена. І її складі – професіонали, воїни, вбивці.
І нарощення російської військової присутності триває і далі!
Українська армія – молода і тільки набуває досвід в цій неочікуваній, незнайомій, гібридній війні. Тому варто враховувати, що у цих двох армій сили нерівні не лише за кількістю смертоносної зброї, але й за досвідом ведення війни.
В Україні нараховуються десятки тисяч людей, окрім тих, хто вже воює, які готові поїхати в зону АТО. Але сотні й сотні тисяч на це не готові.
Чому?
Одні не уявляють як будуть стріляти в людину. Інші – не готові залишити родину й роботу.
Окрім того є страх. Зокрема, що людей кинуть на лінію фронту ненавченими.
Та це не означає, що люди не налаштовані патріотично.
Та й взагалі, навіть у часи найжорстокіших воєн країні потрібні працюючі громадяни, бо треба щоб хтось країну і армію утримував.
Але маючи такого сусіда як путінська Росія, вторгнення в Україну можливе в будь-який час і з будь-якого боку російського кордону – і не тільки з Донбасу.
Саме тому багато людей по всій Україні вже зараз готові навчитися воєнній справі – володіти автоматом, кулеметом, гранатометом, керувати танком, БТРом, іншою воєнною машинерією. Вони хочуть знати все про мінування й розмінування. Все, що дозволить захистити свою землю.
У такої категорії людей має бути домовленість із державою, що після навчання їх не заберуть в зону АТО – вони залишаться вдома для оборони свого краю.
Себто вони і будуть представляти резервні сили територіальної оборони кожної частини української землі – за прикладом резервної оборонної армії, скажімо, литовського типу.
Ці резервісти будуть сформовані в окремі загони із своїм командиром, а зброю отримають щойно в регіоні виникне необхідність спротиву.
Якось литовський воєнний урядник в ефірі 5 каналу розповів, що в його країні резервісти ходять на таке навчання після роботи. Як на уроки – двічі на тиждень по 2-2,5 години протягом 3-4 місяців.
Пройшовши підготовку протягом кількох місяців, українські чоловіки стануть впевненішими – бо будуть навчені стрільбі, правилам виживання на війні, як надати першу медичну допомогу, як організувати оборону, тощо.
Це додасть впевненості і решті громади.
Ба більше, зможемо запобігти поширенню паніки й депресії у населення на випадок вторгнення ворога…
Важливим є ще один психологічний момент: після проходження такої підготовки, можливо, деякі резервісти захочуть стати добровольцями і піти в зону бойових дій.
На мою думку, таких буде чимало!
Отже Україна матиме регулярну армію, національну гвардію, контрактну армію професіоналів і додатково ось цю добровільну резервну армію. Погодьтеся, це потужне посилення української оборонної боєздатності.
Така народна резервна армія не буде бити по державній кишені. Бо для її утримання не потрібні казарми, їжа, амуніція. Адже резервіст живе і харчується у себе вдома, працює й забезпечує себе і країну. Фінансування потрібне лише для інструкторів. І це може взяти на себе громада.
Створення такої оборонної резервної армії стане серйозним аргументом для сусіда-агресора, тим паче, що така армія з часом може трансформуватися у щось ще більш ефективне.
По суті, резервна армія може стати сильною підтримкою регулярній, бо боронитиме кожен клаптик української землі, організує населення до оборони, і стане базою для партизанської армії по всій Україні.
Кожна місцина в Україні має стати укріпленим районом – морально, духовно, військово-інженерно!
Нам доведеться так жити, бо це ціна нашої свободи і гідності. Маємо показати і собі, і всьому світові, що здатні використовувати увесь свій потенціал для захисту державності.
Тільки так варто сподіватися на допомогу ззовні. Та й наша обороноздатність – більша гарантія миру в Україні, ніж будь-які перемови.
Україна заплатила високу ціну за свою свободу. Тож вона зобов’язана перемогти в цій війні.
Борис Єгіазарян, для УП
