4,72%, або чому програла "Свобода"
Українці не підтримали радикальний етнонаціоналізм, яким російські медіа так активно лякали весь світ. І хоча окремих його представників у наступному скликанні вистачатиме, у них не буде власної фракції.
Чому український виборець віддав перевагу іншим силам, а не Всеукраїнському Об'єднанню "Свобода"?
Ідеологія
Етнонаціоналізм не витримав перевірки Майданом. Першими жертвами, що загинули на Грушевського, стали вірменин Нігоян і білорус Жизнєвський. Російська мова звучала не рідше за українську. "Чемодан-вокзал-Росія" вмер на Майдані й в АТО: російськомовні громадяни України, серед них і етнічні росіяни, доказали, що вони – не менші патріоти за "українізаторів".
Тому захисники етнічних українців від інших етнічних груп виглядають анахронічно.
Поспішне скасування злочинного мовного закону, ініційоване ВО "Свобода" одразу після падіння Януковича, обернулося трагедією. Не пояснивши людям Сходу й Півдня проблему, не давши їм альтернативи – те голосування тепер роками ділитиме людей. І дарма, що Турчинов не підписав його, дарма що він далі діє – багато людей Сходу й досі вірять в "заборону російської мови", тому й голосують за Опозиційний блок.
Очевидно, що українську мову треба захищати. Але тепер без чіткої позиції щодо прав і можливостей російської та інших меншинних мов виходу не буде.
Безперечно, уся Україні стала більш націоналістичною – але в розумінні політичної нації. Коли заступник голови Дніпропетровської ОДА Філатов говорить: "Мы наконец обрели свою Родину. Независимо от того, русские мы, украинцы, армяне, евреи или татары – это наша земля. Она проросла в нас корнями повстанческих схронов, она омыта кровью сечевых стрельцов и украинских повстанцев", – це означає, що монополії на захист історичної пам'яті вже не буде.
Контраверсійні теми, котрі ВОС піднімала ще до Майдану, такі, як героїзація СС "Галичина" як організації, чи паралельна з Медведчуком боротьба проти сланцевого газу, підточили її репутацію. Екологія ж, як стратегічно виграшна тема, не була адекватно професійно опрацьована.
Практика в часі Майдану
"Ми повинні провести дострокові вибори мера Києва", – із трибуни Майдану заявляв Тягнибок 19 січня 2014 року.
Саме в той час десятки тисяч людей на Майдані чекали відповіді на просте пряме питання: що робити, якщо за каску й за шину – кримінальна відповідальність? Гостра, але неконкретна риторика не несла за собою дії. Олег Ярославович відповіді не дав – її дала барикада на Грушевського.
"Мовний майдан" влітку 2012-го програв, але "Свобода" виграла: на фоні "розведених як котят" опозиціонерів вони виглядали реальними борцями. Та в трійці лідерів Євромайдану Тягнибок не виглядав основним рушієм – скоріше, молодшим партнером. Три місяці морозу, стояння, брак стратегічних ініціатив і волі до дії похитнули реноме ВОС як авангарду революції.
Свободівські сотні самооборони брали активну участь у Євромайдані. Свободівські депутати не ховалися ні від тітушок, ні від беркутівців. Численні учасники Небесної сотні – партійці "Свободи".
Але саме "Правий сектор" замість ВОС медіа зробили виразником правого радикалізму – і партія не змогла захистити свій імідж.
Структурна деградація
У 2010-му мій товариш, котрий в усі попередні безгрошові й безнадійні роки очолював районну організацію "Свободи" на півночі Волині, раптом дізнався, що його усунуто. На його місце прийшов бізнесмен середньої руки, котрий потім очікувано отримав мандат депутата місцевої ради.
Це – непоодинокі випадки, коли на потенційно "теплих" місцях відбувалися заміни. Так, ці нові люди привели в партію гроші й вплив. Але вже на цих виборах деякі голови районних рад від ВОС відверто відмовлялися агітувати за свої власних кандидатів по мажоритарці.
У 2012 році за партію голосували як за найпослідовнішого борця з режимом Януковича. Режим упав, і потрібно було показувати нову якість державного будівництва. Та партійна еліта "Свободи", ставши частиною влади, не добилася перелому.
Де здобутки міністра екології Мохника? Чому не вдалося ліквідувати корупцію в лісовому господарстві партійцю Валерію Чернякову? Чому Ірина Сех порушила закон і не склала мандат депутата, перебуваючи на посаді голови Львівської ОДА? Де видатні досягнення в розвитку галицьких міст і містечок, у яких мери представляють цю партію?
Тому 100% відвідуваність засідань Ради, 100% голосів за люстраційні і євроінтеграційні закони – похвали гідна, але не достатня для перемоги якість.
Виборчі нюанси
Багато свободівців воює на Сході – як у складі власне партійного батальйону "Січ", так і в інших добровольчих підрозділах. У багатьох районах місцеві активісти цієї партії – єдині, хто збирає допомогу на АТО і, ризикуючи власним життям і майном, доставляють її на передову.
Чому ж тоді ці добрі вчинки не конвертувалися в голоси?
Чи виною тільки невдала виборча стратегія партії, невиразне гасло "Так переможемо", слабка й несистемна медіакампанія національного рівня, з білбордами, які нереально прочитати з машини в русі? Чи були свіжі знахідки, ходи під час кампанії, які запам'яталися?
Скоріше всього, керівництво "Свободи", побачивши соціологію, розслабилося.
Запит на нове покоління реалізувала "Самопоміч", а запит на "партію війни" – Народний Фронт.
Свою роль зіграв і віртуальний персонаж Ляшко, котрого "Свобода" побоялася прямо критикувати. Він рейдерським чином забрав тему Майдану, землі, протесту, власної участі в АТО.
Чому ж тоді в першій десятці ВОС не було жодного командира добровольчих батальйонів, а тільки заслужена стара гвардія з міністерським і депутатським статусом? Такий список тільки тягнув кандидатів на мажоритарці вниз.
Чому ВО "Свобода" навіть не висунула жодного кандидата у своїй базовій Івано-Франківській області? Невже понадіялася на домовленість із Блоком Порошенка? Чому так слабо виступила на Тернопільщині – 8% підтримки й третій результат голови облради Олексія Кайди?
Найтрагічніші результати – на Львівщині. Програно всі мажоритарні округи: Фаріон і Андрій Тягнибок – треті, Сех – четверта. 26% голосів на місцевих виборах у 2010-му, 38% – на виборах до ВР у 2012-му. Який результат у 2014-му? 6,2 відсотка!
Один мандат – на Рівненщині, один – на Тернопільщині, один – на Полтавщині: ось сухий залишок сили, котра мала свого віце-спікера Верховної Ради, своїх голів парламентських комітетів, своїх губернаторів і міністрів.
Гіркоту тотальної поразки на Заході збалансовує хіба що виграш двох округів у Києві.
Насамкінець
"Я дякую, що раби не обрали націоналістичного шляху. Бо не рабська це справа голосувати за її величність національну ідею". Ірина Фаріон, із Фейсбуку, 27 жовтня 2014 року.
ВО "Свобода" залишилася парламентською партією – на відміну від, наприклад, "Громадянської позиції".
Трохи менше 5% – значний результат нових "перших непрохідних". Попереду – місцеві вибори, які дадуть оцінку свободівським мерам, головам районних і обласних рад.
"Правий сектор", практично не ведучи національної виборчої кампанії, взяв 1.8%, провів одного мажоритарника по Дніпропетровщині й ще одного – у Києві, без урахування бійців-самовисуванців. Чи витримає "Свобода" конкуренцію на правому фланзі? Чи буде готова модернізувати ідеологію, об'єднуватися, чистити свої ряди від одіозних і неефективних?
Чи розуміє членство й керівництво ВОС, що якщо змін не буде, у перспективі 5-7 років воно може повторити долю Конгресу Українських Націоналістів, учасника фракції "Реформи-Конгрес" у Раді-1998, який на цих виборах взяв аж 0.05%?
На відміну від багатьох політичних проектів, "Свобода" має ідеологію, має реальні структури – але обросла надто великим числом тих, хто скористався нею. Погорда "рабами", які ще 2 роки тому масово підтримали ВОС, брак внутрішньопартійної демократії, застаріла вже риторика можуть довести партію до розколів і маргіналізації.
Блок Вітренко, що на виборах 2006-го не добрав 0.07% до проходження у ВР, уже давно не існує – і актив, і підтримка розійшлися по інших майданчиках.
"Наша Україна", Народний Рух України, ряд інших політичних сил, що гриміли в парламенті, давно стали історією.
Чи докладе партійне керівництво достатньо зусиль, щоб ці вибори не стали лебединою піснею "Свободи"?
Остап Кривдик, політолог, активіст, спеціально для УП
