Усе для фронту? Усе для перемоги?
В Україні останні тисячоліття все без змін: орди варварів на кордонах.
Як із цим жили наші предки? Спали зі зброєю, а найпочеснішою похвалою ватажкові було те, що він "грошей не збирав, майна не громадив, а все віддавав дружині (війську)". Тоді найшанованішим лідером вважався той, хто "нищив ворогів як той лев, сердитий був, як рись, і губив їх, як крокодил, і переходив землю їх, як орел, а хоробрий був, як тур" – Галицько-Волинський літопис, 1205 рік.
Життя в умовах довгого конфлікту зазвичай вимагало кілька речей.
1. Буквально стовідсоткове використання кадрового потенціалу.
Нині Дмитро Тимчук пропонує запровадити скорочені курси для бійців з прицілом на командирські посади: "Ті, хто має неабиякі лідерські якості, вміє оперативно приймати вірні рішення, брати на себе відповідальність – природжені командири, які мають стати кістяком майбутнього українського війська. Необхідний механізм відбору цих людей і їх призначення на командні посади".
Не лише в Радянській армії син полковника не міг стати генералом, бо в генерала теж був свій син. Вивищення заслужених солдат і офіцерів, нехтуючи станом та іншими умовностями, давало колосальну перевагу арміям – приміром, армії Наполеона над феодальними арміями Європи.
Радник міністра оборони Олександр Данилюк заявляє про намір запровадити "курс молодого бійця" і прийняття присяги поголовно для всіх 18-літніх чоловіків, відмова від проходження чого буде рівнозначна позбавленню частини громадянських прав.
Заступник міністра оборони Петро Мехед заявляє, що створенню системи територіальної оборони сприятимуть патріотичні громадські організації, чиї члени навчатимуться у спеціальних центрах.
Завдання очевидне – створення великої кількість високомотивованих і відносно навчених колективів у містах і селах країни, що зміцнять територіальну оборону, основу можливих партизанських загонів, а найбільш мотивовані й компетентні бійці – підсилять діючі армійські підрозділи.
Що зробити, аби ці заходи були: а) справді загальнонаціональними; б) дешевими?
Алгоритм простий. По-перше, оголосити в ЗМІ щодо можливості практично всім бажаючим пройти "курс молодого бійця", що полягатиме насамперед у стрільбах з автоматичної зброї й гранатометів на полігонах та стрільбищах.
По-друге, організувати, у тому числі безпосередньо на вулицях міст, мобілізаційні пункти, де представники із громадських організацій записуватимуть бажаючих та збиратимуть їхні документи.
По-третє, протягом кількох днів СБУ та МВС мають оперативно перевіряти дані кандидатів та дають згоду або відмовляють у їхньому залученні до цих курсів.
По-четверте, перед проходженням курсів люди мають складати присягу, приписуватися до певної військової частини (загону) та отримати інструкції до дій на випадок війни.
Держава має забезпечити виключно щоденні виїзди на полігони, тренерів та зброю й боєприпаси. Учасники курсів мають зберігати на час навчання робоче місце й зарплату або, як дешевший варіант, проходити курси у вільний час. Зброя має залишатися під контролем держави, з можливістю швидкої роздачі органам територіальної оборони у випадку безпосередньої воєнної небезпеки.
Військові досі не надто вітали такі ініціативи, остерігаючись віддавати зброю добровольцям. Але в умовах війни ініціативність важлива не менш за обережність.
Для зняття всіх питань, можна визначити, що керівниками таких підрозділів призначаються переважно солдати кадрованих частин або офіцери ЗСУ та НГУ. Досвід проходження цих курсів добровольцями можна поширити на всіх поголовно.
2. Україні потрібна новітня зброя.
Іноземної чекати довго. Ще в 1980-х Захід радо надавали зброю афганським моджахедам, хоч через Пакистан це було дуже непросто, а ці моджахеди не представляли нікого крім своїх кишлаків.
Важко переоцінити, скільки було б урятовано життів солдат і мирних мешканців, якби Україна нині мала безпілотні літаки, зокрема, і ударні, а ракетобудівні підприємства останні десятиліття не ремонтували чужі ракети, а створювали власну високоточну зброю.
Зараз можливості країни мають бути мобілізовані на 100%, працюючи 24 години на добу .
3. Мотивація.
Суспільство бачить, що ризики розподілено занадто нерівномірно. Один ризикує життям, другий віддає останню копійку, а інший робить лайк у соцмережі. Пропорційно має бути розподілено й тягар – "хто не воює, той платить", і винагороду – і матеріальну, і, що не менш важливо, моральну.
У традиційній Україні наверху соціальної організації були військові. Тисячоліття тому це були мала рада з бояр-воєначальників і велика рада з визначних вояків. У козацькі століття адміністрація була тотально військовою. Навіть наші "райони" й "області" називалися сотнями й полками.
Право голосу в загальнонаціональних справах мав лише той, хто воює. "Гречкосії" та міщани мали право вирішувати свої місцеві справи, але претендували на владу над нацією лише тоді, коли кидали своє "гречкосійство". Приблизно так, як нині в Ізраїлі, де практично всі прем'єр-міністри – вихідці з армії.
Уся українська культура, по суті, обертається навколо тих, хто важив життям за "други своя", починаючи від Нестора-Літописця і закінчуючи Шевченком із його козаками й гайдамаками. Звідси й культ запорожця, і тисячі козацьких пісень.
Як пише літописець, під час Визвольної війни 1648-57 років українські дівчата в буквальному сенсі плювали на тих, хто не йшов в армію. Для українців XVI-XIX століть слово "запорожець" означало вершину гідності, звитяги, ініціативності, особистої незалежності. Чи не тому, аби вбити це слово, у XX столітті ним назвали потворне диво радянського автопрому?..
Тож, нематеріальна мотивація й шана – унікально важливі, хоча майже нічого не коштують суспільству.
* * *
Однак, як сказав один американець, добре слово й пістолет сильніші за просто добре слово. Дещо з матеріального можна зробити негайно й відносно недорого.
По-перше, варто довічно ліквідувати для учасників АТО сплату податку на доходи фізичних осіб.
Не обкладатися податками – старовинний моральний привілей козаків. Він коштує більше ніж просто гроші. Така пільга для кількох десятків тисяч чоловік – це невеликі суми, тим більше, що їхні реальні виплати розтягнуто в часі. Зрештою, якщо бракує коштів, можна забрати їх у радянських "ветеранів війни" 1946-54 років – у СРСР через боротьбу на Західній Україні в "ветерани Великої Вітчизняної війни" записували аж до 1954 року.
По-друге, давно слід було передбачити, що майно, гроші й активи тих, хто підтримує сепаратизм і тероризм, мають спрямовуватися прямо на утримання військових.
Також ще не пізно запровадити в розпіареному люстраційному законі можливість проходження люстрації через особисту участь в АТО або жертвування на армію, приміром, третини статків.
Нарешті, Україна має ще один унікальний ресурс, справді колосальної вартості.
Офіційно в Україні є близько 9 мільйонів гектарів державних земель. Нині більшість її здано в оренду.
Керівництву держави слід уже зараз публічно пообіцяти учасникам АТО, що після перемоги в областях їхнього проживання вони зможуть отримати, приміром, від 20 до 50 гектарів державної землі, у залежності від заслуг на полі бою, з можливістю як продовжувати стягувати орендну платню, так і працювати на ній самостійно. У грошовому виразі це означатиме отримання солдатами після демобілізації, крім пенсії, пожиттєво в середньому від 20 до 50 тисяч гривень орендної плати на рік за сьогоднішніми розцінками, які постійно зростають.
Якщо нині воює кількадесят тисяч учасників АТО, то для цих цілей вистачить усього лише близько 1 мільйона гектарів. І то, вони потрібні будуть у майбутньому – по мірі демобілізації.
Щоправда, родинам загиблих військовослужбовців і пораненим слід надати землю вже зараз, щоб усі бачили реальність намірів. У деяких областях учасникам АТО почали надавати земельні ділянки під забудову, але не всім і досить обмежено.
Між тим, обіцянка землі здатна надати колосальну мотивацію бійцям, їхнім родинам і всьому суспільству, і при цьому коштуватиме неспівмірно мало в даний, вирішальний для країни момент.
У березні у військкомати прийшло кількасот тисяч осіб, яких усіх армія не спромоглася навіть зафіксувати, не те що мобілізувати. І навіть зараз, з усіма матеріальними проблемами в армії, які видно мов на долоні, потік добровольців лишається досить значним.
Якщо ж ужити вищенаведені заходи, кількість і добровольців перевершить найоптимістичніші очікування. Пам'ятаю, як знайомі політики й експерти в рази й на порядок помилилися в прогнозах масштабу нещодавнього Майдану. А чимало взагалі казали, що він неможливий.
Тож, цими простими заходами Україна отримає досить "кіборгів", щоб вороги обходили нашу землю стороною – ті з них, хто зможуть ходити.
Олександр Палій – політолог, кандидат політичних наук, спеціально для УП
