"Опіум для народу" в передвиборній програмі КПУ

2014 рік був більш ніж важким для Комуністичної партії. Спершу комуністи вилетіли з провладної коаліції, поступившись правом "золотої акції" групам Єремеєва та Хомутинніка.

Їх ганяли з залу, а Петро Симоненко навіть кілька разів отримав на горіхи від свободівців. Нарешті, в серпні фракція була розформована, а СБУ передала в прокуратуру докази причетності представників партії до підтримки сепаратизму.

А чого лише вартує ленінопад, що почався ще в грудні 2013-го і триває досі!

Сьогодні, позбавлена своїх електоральних форпостів у Криму та на Донбасі, Компартія має вкрай примарні шанси на повернення в Раду.

Ймовірно, від партії, яка 20 років була одним з головних учасників політичних процесів, а 70 років перед тим політику повністю визначала, вже невдовзі лишиться хіба привид, що бродитиме ще Україною певний час, але вже не буде реальним гравцем.

Так чому ж партія робітників та селян не змогла домогтися від селян  та робітників видимої підтримки? Чому пенсіонери з короткою пам’яттю, а аж ніяк не пригноблений пролетаріат, став базою для комуністів?

Порівняння програми партії та її діяльності у Верховній Раді протягом останніх двох років дає одну з можливих відповідей на ці питання: комуністи не просто не виконали своєї програми, але й навіть майже не пробували це зробити.

Щодо більшості програмних пунктів, прибічники ленінізму не запропонували жодного законопроекту. Самі ж ці пункти, як показує аналіз, були гримучою сумішшю з шаленого популізму та економічних абсурдів, які неможливо виконати в принципі.

Обіцянки і цяцянки

"Пообіцяти не означає одружитись", – десь так можна сформулювати ставлення парламентської фракції комуністів до виконання своєї передвиборної програми 2012.

Значно більше уваги партія приділяла словесному захисту пам’ятників Леніну, аніж роботі над своїми обіцянками.

Фундація "Відкрите суспільство" ретельно проаналізувала програму Комуністичної партії України та її зв'язок з усіма поданими комуністами законопроектами.

Результати невтішні. Із 63-ох обіцянок, які можна знайти у програмі, лише стосовно 25-ти були здійснені бодай спроби реалізації через подання відповідних проектів.

З них частково виконаними можна вважати 6 обіцянок, а повністю виконаними – жодної. Таким чином, рівень щирості обіцянок складає 40%. Це якщо за щирість вважати спробу, а рівень реальної результативності – 0%.

Рівень щирості у сфері бюджетної політики та фінансів склав 46%, у соціальній сфері – 43%, у сфері державних реформ – 10% і 65 % у сфері міжнародної політики.

Із 6-ти частково виконаних обіцянок, 3 припадає на соціальну сферу, 2 – на сферу міжнародної політики і 1 на сферу бюджетної політики та фінансів. У сфері державних реформ жодну з 10 обіцянок не можна вважати виконаною навіть частково.

Цікавою особливістю програми КПУ виявилась схильність обіцяти те, що вже виконано. Наприклад, комуністи обіцяли конституційне підтвердження права народу на володіння природними ресурсами та землею та надання громадянам безкоштовної медичної допомоги.

Проте на формальному рівні ці норми є в Конституції ще з 1996 року.

Схожим чином комуністи обіцяють закріплення нейтрального та позаблокового статусу України та заборону купівлі-продажу земель сільськогосподарського призначення… Так все це вже і так є…

Варто додати, що 25 спроб виконання передвиборних обіцянок, які були зафіксовані, часто можна назвати такими з великою натяжкою.

Наприклад, щодо обіцянки забезпечити контроль за якістю продуктів харчування, товарів широкого вжитку та медичних послуг був поданий лише один законопроект – про якість молочних продуктів. Якість решти товарів та послуг комуністів, вочевидь, влаштовувала.

Такий вибірковий підхід до трактування власної програми був притаманний фракції КПУ за весь час перебування у Раді.

Ціна обіцянок

З одного боку, кричущу бездіяльність у залі Ради пробачати не можна. З іншого, вчитавшись у програму КПУ, депутатів можна зрозуміти – добра половина з наданих обіцянок або не можна реалізувати взагалі, або – ціною повного обвалу економіки.

Ідеї комуністів, за умов реалізації, коштуватимуть сотні мільярдів доларів!

Наприклад, у своїй програмі комуністи обіцяють спрямувати на розвиток села не менше ніж 7% від ВВП. Це феноменальна сума. Для порівняння, у 2013 році витрати на сільське господарство склали 0,5% від ВВП.

Спрямувати 7% ВВП на розвиток села означало б передати гроші з інших статей бюджету – близько 100 мільярдів гривень – 15% усіх доходів держбюджету за 2013 рік.

Аналогічно на освіту комуністи пропонували збільшити асигнування до 10% ВПП, що означало би +40 мільярдів гривень витрат.

Всього два цих пункти програми збільшили б витрати держбюджету більш ніж на 20%. Що неможливо не лише за умов падіння економіки, але й за умов найоптимістичнішого сценарію.

Часто у програмі комуністів зустрічається і обіцянка або повернути щось у державну власність, або наново відтворити вже втрачене.

Так, КПУ обіцяє повернути у власність держави усі об’єкти ЖКГ, усі підприємства базових секторів економіки, збільшити кількість бібліотек та закладів культури, а також повністю відновити державну мережу крамниць та аптек.

З цього переліку, лише націоналізація раніше проданих підприємств базових секторів економіки, за оцінками експертів, обійдеться країні в додаткових 700-800 мільярдів гривень, або 110-120% від усіх доходів держбюджету за 2013 рік.

Не забуває КПУ і про стандартні для партій-популістів обіцянки відновлення повноцінного будівництва та видачі соціального житла, і повернення усіх заощаджень вкладникам радянського Ощадбанку.

За найскромнішими підрахунками, ці два програмних з пункти будуть коштувати знову більш ніж 100 мільярдів гривень.

В цілому ж, програма комуністів, де-факто, пропонує збільшити витрати держбюджету на кілька сотень відсотків – очевидно не підйомне для економіки завдання!

З 63 виборчих обіцянок, 61 передбачає збільшення витрат держбюджету.

Чи це означає, що депутати від КПУ не уміють зводити дебет з кредитом і не розуміють, що їх передвиборча програма не може бути реалізованою?

Малоймовірно. Можливо, тримають своїх виборців за дурнів, які якщо й читатимуть програму, то не зрозуміють, що вона означає на практиці? На жаль, друга версія виглядає реалістичнішою.

Як свідчать передвиборні соцопитування, КПУ вже за кілька місяців має усі шанси стати такою ж частиною історії, як Прогресивно-Соціалістична партія Вітренко чи Народно-Демократична партія Пустовойтенка.

У своєму цинізмі та зневазі до виборця сучасним комуністам вдалося далеко переплюнути своїх не надто моральних попередників з Компартії УРСР.

Симоненківці десятки років на словах воювали з олігархами, але систематично голосували за їх закони. Вони закликали до єднання з Росією, але відпочивали та навчали власних дітей у Європі.

Врешті, з програми в програму повторювали все ті ж самі нереалістичні передвиборні обіцянки, здебільшого навіть не думаючи над їх виконанням.

Леся Шевченко, для УП