УПА й російсько-українська війна
Свято Покрови, яке для багатьох українців також є днем народження Української Повстанської Армії, вкотре загострює одну з резонансних суспільних проблем – державне визнання боротьби УПА в роки Другої Світової війни.
Цього разу до висловлювань на цю тему додаються заяви нинішнього президента України Петра Порошенка, де він у цілому схвально говорить про героїчну боротьбу УПА, але уникає конкретики стосовно юридичного вирішення цього питання.
Тим часом дозволю собі зробити наступне припущення: російсько-українська війна, у горнилі якої народжується справжня Українська армія, зробила важливий акцент у цій дискусії, де юридичний фактор стає другорядним.
Питання визнання УПА ,по суті, до недавнього часу було питанням двох світоглядних підходів до оцінки минулого – зокрема, ролі й місця УПА й Червоної, а згодом Радянсько армії в нашій історії.
УПА сформувалася в складних історичних обставинах і жахливих для неї військових реаліях. Протистояти як вермахту, так і радянським військам тоді вважалося абсурдом. Не було ані ресурсів, ані озброєння. Та й із висоти сьогодення, створення в 1941-43 роках українських боєздатних підрозділів видається чимось фантастичним.
Проте вони були сформовані й воювали за державну незалежність України. Їх становлення й боротьба стали можливими через низку обставин.
УПА була армією умотивованих людей. До її лав ішли добровольці, які вірили, що будуть битися за рідну землю, зі справжніми ворогами, а кінцева мета їхньої боротьби – ні від кого незалежна Українська держава.
При цьому не було жодних ілюзій щодо допомоги зовні. Зброю УПА діставала в бою з німцями, або бійцями Червоної армії, тобто окупантами. Продовольством, необхідною амуніцією стрільців і старшин УПА забезпечувало мирне населення: українці Галичини, Закарпаття й Буковини, які також вірили, що збройним шляхом можна завоювати право бути господарями на своїй землі.
У світоглядному й ідеологічному сенсі УПА опиралася на українську національну ідею, яка в розрізі військової традиції була невіддільна від різних етапів національної державності. Скажімо, для українського воїна тих часів зразком були княжі дружинники часів Київської Русі, козаки періоду Хмельниччини, вояки Української Галицької Армії й Дієвоєї Армії Української Народної Республіки, карпатські січовики, які зі зброю в руках захищали Карпато-Українську державу в 1939 році.
УПА була військовим формуванням, яке воювало "з коліс". На ходу організовувалися різноманітні вишколи, здійснювалося тилове забезпечення, надавалася необхідна медична допомога. Знадобився майже рік, щоб взаємодія між тилом і фронтом стала на належному рівні.
УПА не досягла мети в Другій світовій війні. Але без УПА неможливо уявити національно-визвольну боротьбу українського народу за державну самостійність у ХХ сторіччі, яка у 1991 році завершилася проголошенням незалежності України.
До речі, колишні вояки УПА вважають 24 серпня 1991 року днем відновлення, а не проголошення державної незалежності – оскільки, як зазначалося, пов'язували свою участь в УПА з конкретними етапами державного існування української нації.
Сучасні Збройні Сили України, до війни на Донбасі, не були спадкоємцем УПА. Навпаки, ЗСУ формувалися на світогляді, ідеології й традиції Червоної, а згодом радянської армії.
Це передусім проявлялося в карикатурному відзначенні 23 лютого так званого Дня захисника Вітчизни, який святкується в Росії й не має до України жодного відношення, а за своїм змістом чужий і ворожий українській військовий традиції.
Правда, якщо бути максимально об'єктивним, то ЗСУ за формою все ж були українськими. Синьо-жовті прапори, тризуби, відмінна від російської уніформа – це ознаки суверенної армії. Але тільки за формою. За змістом і духом, це була радянська армія в синьо-жовтих шатах, де не було міцної, національно орієнтованої ідеологічної основи, патріотичного виховання, а головне усвідомлення необхідності воювати на смерть з агресором.
Коли для УПА війна з росіянами була логічною й самозрозуміло – то для ЗСУ часів Кравчука, Кучми, Ющенка і Януковича, війна з Росією трактувалася як провокація "українських радикалів, націоналістів".
Усе змінилося з початком бойових дій на Донбасі, коли розпочалася АТО.
Крах радянської моделі ЗСУ став очевидним. Натомість модель УПА виявилася цілком прийнятною для побудови сучасної, справжньої Української армії.
Зрештою, уже сьогодні добровольчі батальйони, які складають ідеологічний, а в окремих випадках бойовий кістяк українського опору на Донбасі, використовують досвід і традицію УПА.
Міністр оборони України, генерал Гелетей обіцяє реформувати Збройні Сили України. На практиці, це означає утвердження принципів, відповідно до яких формувалася УПА. А це набагато важливіше, ані ж юридичний статус армії, яка вже довела свою ефективність, патріотизм і життєздатність.
Богдан Червак, голова ОУН, спеціально для УП
