Про світ реальний і невизначений, або Коли буде Україна?
Методологія сучасної логіки оперує різними світами, які описують ті чи інші повідомлення: світом реальним, псевдореальним, ірреальним, невизначеним.
Навколишній світ – це світ реальний. Псевдореальний світ може бути і частково реальним. Ірреальний світ – світ вигаданий. Невизначений світ – ні реальний, ні ірреальний, ні псевдореальний.
В якому світі перебуває нинішня українська влада? Судячи з її поведінки і вчинків – у невизначеному. Справді.
"Високі Договірні Сторони будують відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод…".
Це фрагмент з усе ще чинного "Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією", ратифікованого законом 14 січня 1998 року.
Слушність крилатого вислову Отто фон Бісмарка щодо безглуздості укладання угод з Росією вкотре знаходить підтвердження. Але чи хтось чув, щоб Україна вирішила денонсувати цей договір у зв’язку з брутальним порушенням статей документу?
Інформація до роздумів. 4 червня 2008 року Держдума Росії запропонувала президенту та уряду РФ розглянути питання про вихід Росії з Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Україною у разі реалізації плану офіційного Києва щодо вступу до НАТО.
Є питання?
Розберімося з деякими дефініціями невизначеного світу, який частково заполонив Україну.
"Сьогодні Україна проливає кров за свою незалежність і територіальну цілісність. … Я вважаю, що війна на Сході України – це війна проти тероризму, це наша спільна війна. В цьому немає сумніву" – це цитата з виступу президента України перед Сенатом і Палатою Громад Парламенту Канади.
Не менш цікаві фрагменти виступу Петра Порошенка в Конгресі США: "мета України – не виграти війну, а зберегти мир, а для збереження миру ми повинні бути досить сильними"; "війна, в якій б'ються українські солдати, – це війна за вільний світ"; "ми не здамося агресору, але готові простягнути руку миру Росії та припинити все. Я зроблю все, що від мене залежить, щоб зупинити подальшу ескалацію конфлікту. Рано чи пізно, я впевнений, мир повернеться на територію".
Отже, український президент визнає факт війни в якій змушена брати участь наша держава. Проте для внутрішнього споживання використовується евфемізм — антитерористична операція. Навіщо таке маскування? Задля виборів до Верховної Ради?
Треба, врешті-решт, навчитись називати речі своїми іменами. Без жодних підмін понять. Коли люди не знають справжнього стану речей, то ними легко маніпулювати, їх легко деморалізувати.
Про яке АТО може йти мова? Ми є об’єктом агресії. В Україні точиться повномасштабна війна, і тільки-но віддамо ворогові частину території, той же Крим, — у держави не буде майбутнього.
Українці стануть нацією, яка програла війну, яка втратила територію. Ми опинимось у невизначеному світі. Психологічний шок буде жахливий.
Виступаючи у конгресі США, Петро Порошенко закликав надати Україні особливий статус партнера поза членством у НАТО і допомогти зброєю. Українського президента, попри бурхливі оплески, схоже, не почули.
Однак в інтерв’ю CNN Порошенко заявив, що "рівень співробітництва у сфері безпеки і оборони набагато вищий, ніж рівень статусу провідного союзника поза НАТО, який має, наприклад, Аргентина. І ми працюємо в особливому статусі стратегічного партнера США з питань оборони і безпеки".
Навіщо тоді було закликати американців надати Україні особливий статус безпеки? Збагнути логіку Петра Порошенка непросто і коли він заявив, що "ми отримали більше, ніж просили".
Можливо, мав на увазі схвалений комітетом Сенату США законопроект про допомогу Україні? Та коли цей документ буде затверджено – невідомо.
Принаймні до листопада сенатори відпочиватимуть.
У разі ухвалення закону, Барак Обама отримає право надати Україні різноманітне озброєння. Приміром, унікальний протитанковий ракетний комплекс "Джевелін", призначений для знищення броньованої техніки, фортифікаційних споруд, гелікоптерів, безпілотників, який США поставляє на експорт.
Чи дочекаються на "Джевелін" українські вояки? Річ у тім, що американці, на думку Обами, дуже мало пов’язані у торгівлі з Україною, і з геополітичного погляду те, що відбувається в Україні, не створює для США безпосередньої загрози.
Сенатор-республіканець Джон Маккейн, який живе в реальному світі, розкритикував рішення Адміністрації президента США: "Це ганьба, що адміністрація продовжує відмовляти Україні в наданні військової допомоги, яку вона вкрай потребує після того, як її розчленував президент Путін та окупували російські війська".
Реалістично мисляча Бен Джуда, автор книжки "Крихка імперія: як Росія закохалася у Володимира Путіна та розлюбила його", у блозі в New York Times написала: "Ще кілька місяців без повноцінної допомоги Заходу, і Україна втратить бойове ядро своєї армії — і своє зачарування Заходом.
…І ми повинні тоннами відвантажувати їм гармати, танки, безпілотні літальні апарати та медичні аптечки. Ми маємо бути навіть готові розгорнути в Україні війська НАТО, якщо російські танки підуть на Крим, оскільки, як багато хто побоюється, Росія захоче отримати сухопутний коридор між Кримом та півднем Росії".
Пригадалась повчальна історія. Також пов’язана з США. У 1946 році спеціальна комісія при Центральному комітеті Української революційно-демократичної партії видавала в Німеччині газету-бюлетень "Ми ще повернемось!".
На титульній сторінці видання була вміщена цитата: "Я вернуся до Своєї Вітчизни, … коли НКВД піде вслід за Гестапо, коли червоний російський фашизм щезне так, як щез фашизм німецький".
Американський Комітет Визволення від більшовизму пропонував надати фінансову допомогу УРДП у виданні бюлетеня, але хотів наглядати за друкованими матеріалами, зокрема наполягав на виключенні фрази про "російський червоний фашизм".
Тодішні американці були переконані, що "російський червоний фашизм" — це невизначений світ, який не стане реальним. Нині бачимо, що вони помилялись.
Симптоматично, що оригінал тексту Меморандуму про виконання положень Протоколу за результатами консультацій Тристоронньої контактної групи в Мінську, підписаного 19 вересня 2014 року, складений російською та англійською мовами.
Українська, наскільки мені відомо, не використовувалась. Вкотре було зігнороване геніальне застереженням Ліни Костенко: "Нації вмирають не від інфаркту, спочатку їм відбирає мову".
Однак ті, котрі порядкують у світі невизначеному цього не розуміють. Не бажають розуміти.
А ще пригадався день інавгурації Петра Порошенка, коли він звернувся до "житєлєй Данбаса" російською. З якого добра-дива? Чому були зневажені українці Донбасу? Адже і на Донеччині, і на Луганщині – у світі реальному – проживають мільйони україномовних українців.
Але. Росія вдерлася в Україну під фальшивим гаслом захисту російськомовних і гарячково взялася творити невизначений світ "Лугандону" і "Даунбасу" – так званих ЛНР і ДНР.
Замість терміну "українська нація" президент чомусь вживає "українська політична нація". Чи існує для фрау Меркель "німецька політична нація" – лише турків у Німеччині проживає майже три мільйони, а іноземців загалом близько семи мільйонів?
Як бути з Конституцією, яка гарантує, що держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України?
Міністр внутрішніх справ Аваков, державний службовець, володіючи українською мовою, розмовляє російською. У даному разі посилатись на існування статті 300 – право на індивідуальність – Цивільного кодексу України недоречно.
Чи знає пан Аваков, що державна мова — це питання національної безпеки? Чи в такий спосіб демонструє початок будівництва в Україні невизначеного світу – "Єдина країна-Единая страна"?
"Єдина країна" може стати і не Україною.
Щоправда Петро Порошенко 29 вересня у Києві після церемонії вшанування пам`яті жертв нацизму в меморіальному комплексі "Бабин Яр" запевнив, що "Україна більше ніколи не допустить… розколу країни через мову, вірі або по якоюсь іншою ознакою. України єдина і залишатиметься єдиною".
"Коли буде Україна? – майже сто років тому запитував Роман Купчинський, письменник і журналіст, старшина УСС і УГА й сам відповідав з притаманною йому дотепністю, – Розрахунок такий: кожний чоловік має груди півметра завширшки, себто, кожний свідомий українець носить у собі півметра України. Границя України виносить 4000 кілометрів. Коли буде 8 мільйонів свідомих державників, тоді обставлять границю і оборонять державність".
Такої кількості патріотів у добу Визвольних змагань 1917-1921 років в Україні забракло. Чи має вона сьогодні 8 мільйонів свідомих державників?
Ніхто цього не знає, ніхто не лічив. Утім рівень патріотизму/ентузіазму серед громадян України сьогодні й справді зашкалює. Але чи достатньо лише ЦЬОГО у протистоянні з невизначеним світом – реальним світом Зла – путінською Московією?
Чим стане новообрана Верховна Рада України – світом реальним чи й далі залишиться світом невизначеним?
Олег Романчук, публіцист, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП
