Що таке Путін і як його стримати. Роль діаспори в цьому

Днями зірвано маску з "миротворця" Владіміра Путіна: 24 серпня на територію України вторглася регулярна російська армія. Прийшов кінець байкам маніакального "збирача російських земель" про громадянську війну в Донецькій та Луганській областях.

Міжнародні чинники, які досі прагнули залишатися в стані споглядання за перебігом подій у зоні воєнного конфлікту й обходитися мінімальними втратами, повинні жорстко відреагувати на російську інтервенцію. Чи збагнуть урешті лідери провідних держав, що світ за декілька кроків стоїть перед розв'язанням ІІІ світової війни, – побачимо найближчими днями.

Як зупинити кровожерливого диктатора Путіна? Як уберегти цвіт української нації від загибелі на полях війни? Де місце кожного свідомого українця в цьому найдраматичнішому відрізку новітньої історії України? Саме такі запитання щодень задають собі мільйони українських громадян. Ставлять щодень подібне запитання й діаспорні українці.

Поки що останні морально й матеріально підтримують Україну, лише опосередковано впливаючи на міжнародну політику. Однак найвища пора діаспорі внести свій вагомий вклад у приборкання знахабнілого до краю агресора Владіміра Путіна. Про це йтиме далі мова.

Однак спершу пропонуємо добірку матеріалів про злочини колишнього директора ФСБ РФ, чинного президента Росії Путіна: злочини проти людства, міжнародного миру (військова агресія), за порушення законів і звичаїв ведення війни, варварське руйнування населених пунктів тощо, що неодмінно розглядатиметься Гаазьким Міжнародним трибуналом.

Це – для тих, ким ще й досі маніпулюють Путін і підконтрольні йому російські ЗМІ.

Штрихи сходження гебіста до міжнародного терориста №1

"Росія – це демократична миролюбна держава. Ми впевнені, що суперечливі міжнародні проблеми треба вирішувати політичними, а не воєнними методами". Володимир Путін, лютий 2014 року.

Теракти, здійснені співробітниками ФСБ (1999 рік), у будинках Буйнакська, Москви та Волгодонська, призвели до загибелі 307 невинних мешканців.

Мета терактів: створити атмосферу ненависті до так званих чеченських терористів із метою розв'язання Другої чеченської війни; підняти передвиборчий рейтинг Путіна напередодні президентських виборів-2000; установити диктатуру ФСБ і військової верхівки на хвилі псевдопатріотичного піднесення росіян після очікуваної перемоги в Чечні.

Перша та Друга Чеченські війни (1999-2009 роки) – військова агресія Росії проти Чеченської Республіки Ічкерія, у якій застосовувалася тактика "випаленої землі".

Російські окупанти знищували не лише бойові укріплення повстанців, а й населені пункти, історичні та релігійні пам'ятки. Передовсім це – геноцид проти чеченського народу: 125 тисяч осіб убито, третина – діти, понад 130 тисяч поранено й скалічено; знищено 60-70% житлового фонду.

Теракт у Норд-Ості, Дубровка (2002 рік) – масове отруєння газом задля знищення так званих терористів.

У "Новой газете" Анна Політковська доказала, що теракт у Дубровці організовано російськими спецслужбами задля досягнення політичних цілей Кремля. За офіційними даними внаслідок застосування МВС та ФСБ газу фентанілу загинуло 33 терористи й 129 заручників, постраждало близько 700 осіб.

Ліквідація теракту в Беслані, Північна Осетія (2004 рік) влаштовано за схожим із Дубровкою сценарієм.

Задля реалізації санкціонованої Путіним "операції по звільненню" заручників при штурмі школи військами РФ застосовано надмірну силу: вогнемети, танки, гелікоптери, внаслідок чого за офіційними даними загинуло 335 заручників, за неофіційними – приблизно 600. Більшість загиблих – школярі.

Убивство колишнього працівника совєтських спецслужб, політичного біженця у Великій Британії Олександра Литвиненка (2006 рік), опроміненням радіоактивним полонієм-210.

Литвиненко – співавтор книги "ФСБ підриває Росію", 2001 року видання, у якій звинуватив ФСБ в організації терактів, викраденнях і вбивствах, автор книги "Луб'янське злочинне угруповання", 2002 рік видання, де розкривав корупцію в Росії, зв'язки КДБ-ФСБ зі злочинним світом, викрадення й убивства на замовлення.

Російсько-грузинська війна (2008 рік) – військова інтервенція РФ щодо Грузії.

Після провокативного обстрілу грузинських сіл, Грузія ввела свої війська в Південну Осетію. У конфлікт втрутилася Росія, яка нанесла бомбові удари по грузинських містах, портах тощо. Російські окупанти наблизилися до Тбілісі.

Угода про мирне врегулювання збройного конфлікту підписана не на користь Грузії: території Південної Осетії й Абхазії залишилися окупованими Росією.

Захід зупинив вторгнення окупаційних військ РФ у Грузію, забезпечивши відносний мир. Однак світові потуги не виявили достатньої сили волі, щоб покарати агресора, що згодом призвело до анексії Криму, розв'язання неоголошеної російсько-української війни.

Катинь-2 (2010 рік) – авіакатастрофа ХХІ століття поблизу російського Смоленська, у якій загинула 96 осіб, цвіт польської національної еліти.

Політичний аналітик Інституту ЄАС у Києві Володимир Горбач заявив наступне: "Враховуючи сучасну історію з різними терактами, диверсіями, є всі підстави підозрівати російську сторону в діях, що спричинили катастрофу літака з Лєхом Качиньским".

Валерія Новодворська стисло виклала причину катастрофу: "Качинський (президент Польщі – ред.) розплатився відразу за все: за підтримку Грузії, за героїчний рейс у Тбілісі..., за антисовєтизм і антикомунізм, за західну орієнтацію..."; "Антисовєтчик Качинський помилився лише один раз – коли полетів совєтським літаком на совєтську територію, довірившись совєтській владі".

Смерть Валерії Новодворської (2014 рік), відомої російської опозиціонерки, дисидентки, політичної діячки, яку вона заздалегідь передбачила.

"Я людина обстріляна – і не таких, як Путін, бачила. Наллють полонію або талію в блюдечко – вип'ю його добровільно. Або просто куля. Це набагато краще, ніж арешт. Адже вони здатні ще й не на таке". Вона передбачила свою смерть, бо Путін – "мстивий і жорстокий".

Авіакатастрофа літака Боїнг-777 на Донеччині (17 липня 2014 року), внаслідок якої загинуло 298 осіб.

Літак збито на території, контрольованої російськими терористами. Голова Гельсінської комісії сенатор Бен Кардін заявив, що ця катастрофа є "наслідком путінської дестабілізації України".

Голова Служби безпеки України Валентин Наливайченко, маючи докази про причетність до аварії літака ГРУ та ФСБ РФ, розкрив причину злочину: "В ході розслідування краху малайзійського літака "Боїнга-777" було встановлено, що в день і під час його катастрофи бойовики планували здійснити теракт проти літака "Аерофлоту", який би став приводом для вторгнення в Україну".

Неоголошена російсько-українська війна (20 лютого 2014 року – триває досі) розпочалася зі збільшення російського військового контингенту в АР Крим, із його наступною анексією.

Інтервенціям Росії в Криму та в Україні передували: агентурна сітка РФ у гілках влади України; знищення й деморалізація режимом Януковича СБУ, Збройних сил України, правоохоронних органів; відсутність державної програми десовєтизації, антиукраїнська діяльність ПРУ й КПУ в областях їхньої електоральної підтримки, зомбування російськомовних українців ЗМІ РФ тощо.

Гібридну війну Росія вела проти України нерегулярними збройними формуваннями з місцевих сепаратистів, російських спецслужб, найманих бойовиків, оснащених російською зброєю; з 24 серпня 2014 року – російською регулярною армією, озброєною потужною військовою технікою.

Під час російсько-української війни, так званої АТО, із середини квітня до сьогодні загинуло: 837 українських вояків, поранено – 3044; загинуло цивільних – близько 3 тисяч, стільки ж поранено, заручниками в бандитів стало 400 осіб, до яких під Іловайськом додалось ще майже 700, переміщеними особами – сотні тисяч мешканців; знищено інфраструктуру багатьох населених пунктів Донеччини, Луганщини.

Мета Путіна:

1) знищити Україну як самостійну державу, установивши в Києві маріонетковий режим;

2) утворити південний сухопутний коридор тяглістю до Придністров'я. При неспроможності досягти першу мету обмежиться приморським поясом для забезпечення життєдіяльності Криму. У перспективі зможе використати цей коридор для окупації Молдови, згодом для демонстрації сили перед норовливим Заходом.

Утім, дальший розвиток подій залежатиме від реакції Заходу.

Фактори стримування путінської агресії

Отже, зупинити Путіна можна трьома способами: мілітарним, політичним і дипломатичним.

Однак жодного успіху Україна не досягне без відчутного перелому у веденні воєнних дій. Бо Путін не вгамується доти, доки українські збройні сили не нанесуть російським окупантам нищівного удару.

Складається враження, що президент України Петро Порошенко загрався в дипломатію, мало звертаючи увагу на українську армію.

Сумнівної вартості кадрові призначення в Міністерстві оборони, відсутність політичної волі очистити силові блоки від російської агентури, "паркетних" генералів, невміння запустити військову машину на воєнний лад, значні втрати вояків у нещодавньому котлі під Іловайськом – є свідченням не тільки некомпетентності, зрадництва серед керівництва СБУ, Генштабу ЗСУ та штабу АТО, а й прямої загрози суверенітету й цілісності України.

Не менше важливим є негайний злам постсовєтської системи, що дасть країні перспективи на майбутнє, а навіть невдовзі – відчутні позитивні зрушення.

Неодмінною умовою для цього є відокремлення бізнесу від влади, демонополізація, впровадження законів ринкової економіки, ліквідація податкових інспекцій, люстрація в коридорах влади, суддівському корпусі, силових структурах, політичному середовищі, боротьба з корупцією, кадрові наповнення професіоналами, проведення чесних і прозорих парламентських виборів тощо.

Тільки тоді в Україну повірить зазомбований російськими ЗМІ кожен мешканець Донецька, Луганська.

Безперечно, потрібно досягати успіхів на дипломатичному фронті – саме на фронті! – але не в перемовинах із Росією без участі Заходу. Хоч і останнє не є гарантією того, що Путін, як досвідчений політичний шулер, не заведе перемовників у черговий глухий кут. Варто пам'ятати про величезні втрати українських вояків через обіцяний Путіним "гуманітарний коридор".

*   *   *

Утім, про роль діаспори в приборканні імперської агресії Путіна.

Вочевидь, заходи, запропоновані нещодавно президентом Світового конгресу українців Евгеном Чолієм не дадуть бажаного ефекту: "Ми розпочали співпрацю із центром Atlantic Council. Ми разом із ними намагатимемося впливати й дати відчути світовому товариству, що все, що зараз відбувається в Україні, не є тільки українською кризою – це світова криза. Наш підхід полягає в тому, щоби до урядів держав, де проживає діаспора, доносити цю інформацію".

На жаль, СКУ й на цей раз не здатен запропонувати щось дієвого – таке собі чергове стрясання повітря малозначущими папірцями чи заявами.

Біда в тому, що, як і до того, поза увагою СКУ залишається багатомільйонна діаспорна спільнота. Саме вона здатна відіграти важливу роль у приборканні Путіна, саме завдяки їй можна досягнути вагомого результату.

Ідеться про започаткування українською діаспорою в багатьох країнах світу акцій із вимогою виключення Росії як агресора з Ради безпеки ООН – подібний прецедент маємо з СРСР.

Акції повинні проводитися на двох рівнях: міжнародному й державному.

Міжнародний рівень: звернення українців до Ради безпеки ООН із залученням до збору підписів багатьох етнічних груп, що відчули на собі кривавий московський чобіт – поляків, угорців, литовців, естонців, грузинів, кримських татар, чеченців та ін..

Державний рівень: зустрічі з депутатами, парламентськими комітетами; персональні, групові, громадські звернення до урядів держав проживання української діаспори про надання повноважень їхнім представникам у Раді безпеки ООН для порушення питання про виключення з неї Росії як агресора.

Нині це – вкрай важливо: внаслідок такого виключення Росія не тільки матиме великі іміджеві втрати, передовсім, серед своїх усе ще зазомбованих громадян – а й не зможе більше ветувати резолюції Ради безпеки ООН, скеровані на реальну підтримку України.

Особлива роль в акціях міжнародного рівня випадає українцям США, головно – мешканцям Нью-Йорку.

Саме вони матимуть найбільше можливостей своїми протестами під штаб-квартирою ООН безпосередньо впливати на виключення Росії з Ради безпеки. Окрім того, подібні акції з передачею звернень варто також влаштовувати під представництвами ООН, що знаходяться практично в усіх країнах світу.

Безперечно, такі акції потрібно проводити й материковим українцям.

Утім, не виключено, що цю ініціативу переберуть деякі діаспорні провідники. Адже маємо приклади активної позиції діаспорного проводу в окремих державах. Передовсім варто згадати Конгрес українців Канади, який, маючи безпосередні контакти з найвищими урядовцями, послами федерального парламенту, істотно впливає на формування політики Канади щодо України.

Кажуть, що у світі нас, закордонних українців, налічується 20 мільйонів. Саме зараз настав час кожному з нас здати іспит на відданість нашій історичній Батьківщині.

Однак доки вторгнення Росії в Україну українські очільники не захочуть кваліфікувати як військову агресію, доти українській діаспорі впоратися із цим завданням буде надто важко.

Марта Онуфрів, журналіст, Канада, Торонто, спеціально для УП